та українські реалії
Сергій Карелін, для Європейської правди _ Вівторок, 09 червня 2015, 16:40
На сьогодні розрив між владою та громадянами в Україні величезний і кроків на подолання його – не дуже багато. На це необхідна політична воля та бажання людей брати участь у житті громади.
Для участі громадян у політичному житті в світовій практиці є досить багато інструментів.
В цій статті ми зосередимося на двох інструментах громадської участі – органах самоорганізації населення та досить новому інструменті – "Бюджеті участі" ("БУ"), який називають також "Партисипативним бюджетом".
Як це відбувається? Спробуємо вивчити на прикладі закордонного досвіду міст Саверн (Франція) та Порту-Алегрі (Бразилія), у порівнянні з українським досвідом на прикладі міста Артемівськ Донецької області.
Французька співпраця
Саверн, населення якого становить 12 тис. осіб, розташований у Франції неподалік від кордону з Німеччиною. Це місто входить до міжмуніципального об’єднання округу Ельзас, яке фінансує туристичну галузь та сприяє реалізації проектів зі сталого розвитку регіону.
"Сусіднє місто вирішило побудувати поблизу Саверна великий торговельний центр. До муніципалітету звернулись місцеві підприємці з проханням протистояти цьому будівництву, бо вони отримуватимуть збитки. Тому мер звернувся до "третейського суду" для громад, на якому було вирішено не будувати торговельний центр. І мер таким чином відстояв інтереси своєї громади", - поділився мер Саверна Стефан Леєнбергер.
Водночас в рамках співпраці в об’єднанні громад Саверн надав змогу мешканцям інших муніципалітетів відвідувати місцевий театр, який розташовано у старовинному палаці.
Та повернімося до опису міста Саверн.
В міській раді – 33 депутати, протягом року проходить до 10 засідань. В міській адміністрації працює близько 430 службовців, серед них 30 викладачів музичної школи, 9 артистів місцевого театру та один режисер, 150 осіб працюють за програмою міжкомунальної співпраці, також є люди, які працюють з дітьми у позашкільний час.
У мера 9 заступників. І це, нагадаємо, в місті з 12 тис. жителів!
Також у місті зареєстровано 180 громадських організацій!
Попри досить високу громадську активність, населення Франції дуже аполітичне і спілкування між громадою та місцевою владою необхідно додатково підтримувати. Саме тому мер Леєнбергер ініціював створення кількох громадських рад: Ради старійшин, Молодіжної ради, Муніципальної ради у справах дітей.
А для кращої співпраці з мешканцями міста створили п'ять районних рад - аналогів українських органів самоорганізації населення.
Саме на останніх є бажання зупинитися більш докладно.
Районні ради, складом до 15 представників, не мають власного бюджету.
Традиційних виборів у нашому розумінні не відбувається. Якщо кандидатур більше 15, то проводиться жеребкування.
Зазвичай до районних рад обираються громадські активісти та кандидати в депутати до міської ради, які програли вибори, а також ті люди, хто хоче у майбутньому стати депутатом.
В цьому органі питання виносяться на обговорення з громадськістю перед тим, як подаються на розгляд міської ради. Наприклад, з районними радами були узгоджені питання сталого розвитку: спільнота вирішила вимикати вуличне освітлення на ніч задля економії електроенергії, обмежити швидкість руху транспорту по місту до 40 км/год. та встановити радари на вулицях.
Також є зворотній шлях – реалізація місцевих ініціатив та проектів. Приміром, районна рада пропонує міській раді облаштувати парк чи зону відпочинку, а далі громада "району" бере активну участь у реалізації даних ініціатив.
Бразильський досвід
Серед населення міста Порту-Алегрі (Бразилія) є різні прошарки населення – від дуже багатих до дуже бідних. Зазвичай для країн з перехідною економікою кількість населення за межею бідності перевищує кількість багатих людей.
Прірва між обраними політиками та населенням дуже велика.
Не секрет, що глобалізація знищує традиційний уклад життя. З появою великих транснаціональних корпорацій та переходом до нової індустріалізації змінюється підхід до виробництва та агрокультури. Кількість людей, які працювали на землі, зменшується. Люди переїжджають до міст, створюючи великі передмістя з бідним населенням, не надто інтегрованим до громади.
Так сталося і у Порту-Алегрі, населення якого останнім часом зросло на 30%. Люди, розуміючи, що їхні проблеми не вирішуються, починають об’єднуватись в Асоціації громад, також аналоги українських органів самоорганізації населення. Союзи між сусідніми мікрогромадами стають повноцінними гравцями міського пейзажу.
Політична криза у Порту-Алегрі досягла свого піку у 1988 році. Того ж року ліві виграли муніципальні вибори, на противагу до місцевих олігархів. Робітнича партія запропонувала ідеї модернізації міста, які не мали підґрунтя, але були популярні серед мешканців.
Ліві після перемоги почали проводити пленарні засідання місцевої ради за широкої участі громадськості.
Мешканці бідних районів приходили до депутатів вимагати інвестиції, в яких вони відчували потребу протягом десятиліть.
Нова влада стикнулася з відсутністю ресурсів у муніципалітету, але знайшла компроміс з громадою щодо реформування місцевих податків. Протягом наступних двох років громадська участь значно стихла.
На цьому тлі виникає новий інструмент впливу та контролю від громадськості – "Бюджет участі".
Бюджет участі, або партисипативний бюджет – це процес, за допомогою якого населення визначає призначення муніципальних ресурсів, в загальній частині або у всіх інвестиціях.
Місцевою радою був прийнятий бюджетний регламент, який регулярно змінювався та вдосконалювався. Раз на 6-8 місяців проводилися територіальні та тематичні наради, де разом з громадськістю обговорювали інвестиційний план. Політики представляли досягнення минулого року, поточного року і визначали суми, на які можуть розраховувати мешканці міста.
Делегати для засідань обирались на місцевих зборах громадян. Зрештою, від 1 до 10 відсотків населення виявилися інтегрованими у процес прийняття рішення.
Протягом років – за час існування цієї ініціативи – активність громади змінювалася циклічно.
Делегати тематичних та територіальних нарад, які визначають пріоритет на майбутній рік (з депутатами міської ради або без них, залежно від контексту та потреб) обирають двох територіальних консультантів, які в сукупності утворюють раду "Бюджету участі", відповідальну за розробку бюджетної матриці.
В результаті засідань ради "БУ" обсяг коштів, згідно з інвестиційним планом, розподіляється на основі пріоритетів між районами, тематизується та перевіряється муніципалітетом на відповідність технічним умовам.
Це один з фундаментальних моментів розробки матриці бюджетного процесу.
Іноді, залежно від бюджетних обмежень, території повинні поступатися одна одній.
Наприкінці року рада "БУ" підсумовує свою пропозицію бюджету на наступний рік, він обговорюється з депутатами міської ради та виконавчими органами міста, які розробляють інвестиційний план. Останнім кроком план переходить до міської ради на затвердження і потім публікується та розповсюджується, також прописуються інструменти контролю його реалізації.
Типовий бюджетний процес участі виглядає так:
Впровадження практики "Бюджету участі" в Порту-Алегрі, окрім вдосконалення інфраструктури:
Зменшило політичне напруження в громаді.
Покращило культуру сплати податків мешканцями міста.
Підвищило обізнаність громадян з питань використання бюджетних коштів.
Призвело до появи практики добровільної участі громадян у реалізації проектів шляхом власних внесків.
Зменшило адміністративні витрати.
Зменшило корупцію завдяки більшій активності громади.
Створило нову громадянську культуру.
Забезпечило участь у нарадах жінок (51% від кількості учасників), тоді як раніше жінки були практично виключені зі світу політики.
Українські практики
Хоча Україна завжди оглядається на західний досвід, мало хто здогадується, як можна використовувати демократію участі для розвитку нашої країни.
Візьмемо до прикладу місто Артемівськ Донецької області.
Окремим прообразом "Бюджету участі" в Артемівську можна назвати щорічний "Місцевий конкурс міні-проектів, спрямований на вирішення соціальних проблем територіальної громади м. Артемівська".
Хоча даний конкурс дуже відрізняється від "БУ", але це – його прототип і інструмент органів місцевого самоврядування для співпраці з активною громадськістю, яка хоче не стояти осторонь проблем, а вирішувати їх разом з місцевою владою.
Які зміни мають відбутися, щоби можна було говорити про ефективне застосування демократії участі у наших умовах?
За світовою практикою, на "Бюджети участі" виділяється відсоток від зведеного бюджету (це може бути і 1%, і 30%). Активісти пропонують ті чи інші зміни, згідно з концепцією сталого розвитку та в рамках бюджетних обмежень. Потім мешканці міста обирають проекти та ініціативи – або голосування у інтернеті, або кидаючи бюлетені на вулиці у скриньки для голосування, або в будь-який інший засіб.
Наступним кроком технічна комісія перевіряє їх на реалістичність реалізації та відповідність до законодавства. Після цього депутати голосують за зміст "Бюджету участі" і проекти переходять до реалізації.
На жаль, в Україні ще немає своєї історії успіху впровадження даного інструменту.
В якості висновків хочеться додати, що в українських реаліях, коли країна ще не трансформувалась і ще поки стає на рейки реформ, необхідно робити кроки назустріч громадянам.
Необхідно, щоб окрім децентралізації владних повноважень від центральних органів виконавчої та представницької влади до місцевого самоврядування виконувалась також – паралельно – передача частини повноважень від органів місцевого самоврядування до активних мешканців громади.
В бюджетних регламентах необхідно прописати обов’язкову участь громадськості, шляхи та механізми її участі у бюджетному процесі та обов’язкові інструменти контролю. А вже після цього можна даний документ вдосконалювати, поступово створюючи "Бюджет участі".