- У вас встреча с министром финансов Наталией Яресько через два часа. Какие вопросы вы будете обсуждать?
- Мы будем обсуждать текущую ситуацию. Я имею в виду финансовую ситуацию, бюджетную консолидацию, состояние резервов и давление, которое испытывает украинская экономика. Мне кажется, сейчас это наиболее актуальные вопросы для Украины. В основном мы будем говорить об этом и о структуре реформ.
Самой важной темой будет бюджетная консолидация.
- Украина долго не могла получить финансирование от международных финансовых институтов, в том числе от МВФ. Это следствие того, что правительство медлит с проведением реформ?
- Я не владею такой информацией. Я не участвовал в переговорах с МВФ, и я не могу говорить от их имени. Понятно, что от правительства ожидали более решительных шагов, но при этом нельзя забывать, что они начали работать совсем недавно. Прошло немного времени. Я убежден, что в будущем мы увидим прогресс.
Важно, чтобы украинское правительство понимало: эти изменения жизненно необходимы для страны. Не потому, что присутствует давление извне, не потому, что МВФ или Мировой банк так хотят, а потому, что в этом нуждается страна. Это только первый шаг к тому, чтобы изменить жизнь украинцев в лучшую сторону.
Это не теория, это практика. Наиболее успешные страны - те, которые провели больше реформ. Балтийские страны и Словакия являются лидерами в этом смысле. Они улучшили экономическую ситуацию, а затем улучшилось и качество жизни.
Роль МВФ важна. У него есть предварительные условия, которые нужно выполнить, но также важны реформы, которые должно провести правительство.
- Украине будет сложно обойтись без какой-либо финансовой помощи.
- Я с этим согласен. И МВФ как раз тот финансовый институт, который создан для таких целей - помогать странам, находящимся в сложной ситуации. Нет ничего плохого в том, что существует потребность в деньгах от МВФ.
Нужно воспользоваться деньгами фонда для проведения реформ, но необходимо еще проводить их. Не потому, что это условие получения очередного транша, а потому, что другой альтернативы нет.
- В последнее время, говоря об Украине, многие западные аналитики стали употреблять слово "дефолт". По-вашему, Украина близка к такому сценарию?
- Это возможно. Дефолт - это один из методов решения проблемы. Конечно, если есть возможность избежать дефолта, то лучше его избежать. Я не говорю, что в Украине сложная ситуация, у меня нет достаточной информации. В любом случае дефолт - это лишь инструмент, который используется для решения проблемы.
- Американский финансист Джордж Сорос недавно заявил, что Евросоюз и США не до конца понимают, насколько угрожающей является ситуация в украинской экономике. Есть ли такая недооценка со стороны ЕС?
- Я читал его статью. Я согласен, что Европа должна быть более активной. Это важно, и для Европы в том числе, но активность должна наблюдаться и здесь. Должен быть баланс. Европе необходимо принимать более активное участие, но и украинское правительство должно быть более активным.
Украина должна вселить доверие в доноров и кредиторов. Экономика, особенно в кризисной ситуации, нуждается в доверии. Необходимо понимание и уверенность в том, что вы делаете.
Могу сказать это из своего опыта. Когда мы только пришли в правительство, ситуация была сложной, чувствовалось отчаяние. Мы подготовили амбициозную программу реформ. Были не только слова и обещания, а реальные действия.
Благодаря этому нам удалось переломить ситуацию и завоевать доверие. Поэтому многое зависит и от украинской стороны.
- Согласны ли вы с утверждением Сороса, что нынешний уровень финансовой помощи для Украины крайне мал и не позволит решить ей текущие проблемы?
- Я согласен с этим. Я согласен, что самым важным будет первый шаг, а первый шаг - это МВФ. Я согласен, что первого пакета помощи недостаточно. Я подразумеваю, что дополнительная помощь от Европы необходима, но не надо забывать, о чем я говорил до этого. Необходим более активный подход со стороны Украины.
Это означает, что с обеих сторон есть ожидание более активных действий.
- Недавно принят бюджет страны. Можно ли считать приемлемым тот дефицит бюджета, который был заложен в этом документе?
- Во-первых, правительство до сих пор считает основной проблемой дефицит государственного бюджета, но гораздо более важным является валовой госдолг.
Необходимость дополнительной поддержки "Нафтогаза Украины" имеет огромное влияние на государственный долг. И если говорить о госдолге, то это гораздо более важная проблема, чем дефицит бюджета.
Во-вторых, Украине необходимо провести реформу в сфере оценки состояния государственных финансов. Пока вы не введете ЕСС-95 (европейская методика оценки состояния государственных финансов, - ЭП), или ЕСС-2010, которая используется сейчас, вы не сможете узнать реальный дефицит бюджета.
Могу привести пример из собственного опыта. Мы ввели ЕСС-95 в 2003 году, и когда мы пересчитали наш бюджет, то обнаружили, что наш дефицит был значительно выше. Цифра дефицита в 2002 году, согласно официальной статистике, была 3,4%, а при пересчете по этой методике - 12,3%.
В Украине много проблем. Вы должны приложить максимум усилий, чтобы сократить государственные расходы. Украина тратит около 50% ВВП на выплату зарплат работникам государственных учреждений и госпредприятий, а также на различные социальные программы, в том числе на субсидии в энергетическом секторе.
Это слишком много для страны, которая находится в такой сложной ситуации. Даже в странах, которые находятся в гораздо лучшем положении, этот показатель ниже.
Надо сократить государственные расходы без негативного влияния на население. Например, у вас много госучреждений, которые не только можно, но и необходимо ликвидировать. Они только тратят деньги, являются источниками коррупции и не способствуют улучшению бизнес-климата.
Опыт Словакии в этом смысле показателен. Когда я был министром финансов, я сократил количество работников в министерстве на 30%. В Латвии во время кризиса 2009 года значительную часть государственных учреждений просто закрыли.
Если учесть, что в Украине происходит этот ужасный военный конфликт, из-за которого бюджет теряет огромные средства, то другого выхода просто нет.
Украине также следует перейти на систему рыночного ценообразования на энергоресурсы для населения. Если отменить субсидирование цен, то это улучшит экономическую ситуацию, бизнес-среду и позволит привлечь инвесторов. Пока это не будет сделано, ни один инвестор в Украину не придет.
В Словакии, когда энергетические компании были государственными, и цены на энергоносители субсидировались из бюджета, этот сектор был источником коррупции. После их приватизации ситуация изменилась кардинально. Это позволило сэкономить деньги для поддержки незащищенных слоев населения.
- Знакомы ли вам последние налоговые изменения, которые инициировало украинское правительство?
- Я читал об этих реформах. Мне кажется, что есть шаги в правильном направлении, в частности это касается налогов на зарплату. Но я считаю, что это только первый шаг. Эта реформа недостаточно полная и всеобъемлющая. Это, скорее всего, объясняется тем, что у правительства было очень мало времени.
Мы, например, потратили целый год на подготовку аналогичной реформы - на подготовку всех расчетов, оценок, на переговоры с коалицией. У Украины есть возможность поработать над ошибками и провести комплексную реформу.
У правительства есть целый год на ее подготовку, чтобы она могла вступить в силу со следующего года. Это, подчеркиваю, только первый шаг.
- Несколько месяцев назад вы говорили, что Украина не должна медлить с продажей госпредприятий. Можно ли это делать сейчас, когда стоимость этих активов невысокая? Как привлечь покупателей в условиях войны?
- В Украине огромное количество крупных госпредприятий. Проблема в том, что многие из них в очень плохом состоянии. Я бы назвал иллюзией размышления некоторых людей о том, что можно улучшить состояние, производительность и эффективность предприятий, пока они находятся в госсобственности.
Конечно, приватизация крупных компаний - сложный и длительный процесс. Но если мы говорим о компаниях средних размеров, которые находятся в плохом состоянии, то их приватизация может быть проведена просто: с помощью открытых аукционов, основным критерием которых является цена.
Конечно, было бы лучше продать их, когда улучшится бизнес-среда, когда будет расти экономика, и в стране будет много инвесторов. Но если только ждать и ничего не делать, то улучшения могут не наступить.
Это означает, что многое должно быть сделано немедленно. Не все сразу, но государственный сектор сейчас слишком большой и слишком неэффективный
- Гривна за короткое время подешевела вдвое. Говорят, такую ситуацию допустил Национальный банк через эмиссию и рефинансирование банков.
- Во первых, мне кажется, что у Нацбанка не было другого выбора. Вы должны понимать, что системно важные банки должны быть сохранены в любом случае. Иначе это грозит еще большим кризисом во всей экономике.
Во-вторых, Национальный банк не может решить ситуацию в одиночку. Почему сложилась такая ситуация? Почему в стране инфляция и девальвация? Потому что каждый год создается огромный дефицит. Именно поэтому я считаю бюджетную консолидацию наиболее актуальной проблемой.
Правительство совместно с международными финансовыми институтами должно решить эту проблему. Только после этого может быть уменьшен дефицит, что позволит снизить уровень инфляции и повлиять на девальвацию.
Это означает, что бюджетная и макроэкономическая стабилизация является наиболее актуальной проблемой, для решения которой необходимо проводить реформы и привлекать инвестиции.
Бюджетная и монетарная политика взаимосвязаны. Если бюджетная политика проводится неправильно, денежно-кредитная политика может быть более строгой и может частично решить проблему, но только частично.
Посмотрите на экономическую ситуацию в России. Там гораздо более крупная и сильная экономика. У центробанка и правительства РФ намного больше резервов, чем у Украины. Несмотря на это, ЦБ РФ не в состоянии решить эту проблему. Это означает, что у Национального банка достаточно ограниченное влияние.
- Вы часто приводите в пример другие европейские страны и то, как они справлялись с определенными проблемами на сложных этапах. У Украины, кроме тех проблем, о которых мы говорили, есть еще проблема "олигархизации" экономики. Влияние олигархов на власть очень сильное.
- Мы должны понимать, что было основным источником влияния и богатства олигархов. В Украине, России и других странах государство вмешивалось в энергетический сектор, особенно это касается цен.
Необходимо либерализировать энергетический рынок, перекрыть олигархам возможность зарабатывать деньги. Эстония сделала это еще в 1992 году. Основным источником доходов для олигархов является разница между ценами, регулируемыми государством, и рыночными ценами.
Я читал интересную статью об украинском олигархе Дмитрие Фирташе, который создал состояние, покупая по заниженным ценам нефть и газ у "Газпрома", а затем продавал их по рыночным. Если мы понимаем, что это было основным источником заработка для олигархов, то это необходимо отменить в срочном порядке.
Если в Украине до сих пор существуют субсидии на оплату энергоносителей, значит, у вас до сих пор есть источник для обогащения олигархов. Поэтому первоочередными действиями должны стать либерализация и приватизация.
Госпредприятия, особенно в энергетическом секторе, являются еще одним источником коррупции и обогащения олигархов. Если государственные компании ведут бизнес с компаниями олигархов, то они работают на олигархов, а не на владельцев госкомпаний, которыми являются государство и население.
Могу привести пример моей страны, где крупнейшие государственные банки также являлись источниками коррупции. Когда мы пришли к власти, эти банки были на грани краха. Мы обязаны были "вылечить" их, и это стоило нам 12% ВВП........

Олексій Мочанов, які балотувався в мери Києва 25 травня

Про себе скромно каже, що на фронт їздить не для того, щоб привезти військовим продукти або засоби захисту, а для того, щоб поговорити, заспокоїти, поспівати біля багаття. Мочанов не приховує гіркої правди про стан справ у війську, але й не належить до тих, які волають "все пропало, нас зливають!". Він реально і без патріотичної ейфорії оцінює військову загрозу на Донбасі, говорить про недоліки сил АТО і про сильні сторони ворога, якого не треба недооцінювати. В інтерв'ю iPress.ua Олексій Мочанов розповів про свої поїздки на схід, про те, що терористи не такі ідіоти, як їх намагаються змалювати ЗМІ, а Збройним силам треба керівництво зі стратегічним мисленням, а не паркетних генералів.
Навесні з фронту повернуться 50 тис людей у яких низький поріг терпимості і загострене почуття справедливості Для них скрутити голову – це як убити комара - Олексій Мочанов

"Основна маса людей, які воюють на Донбасі – це місцеві жителі і найманці, а не якісь кадирівці"
Нещодавно у вас було день народження і відомий український художник Юрій Журавель намалював ваш портрет із гітарою і автоматом за плечима. У вас залишається час поза волонтерською роботою на творчість?
Моє волонтерство – це в першу чергу якраз гітара, а не туалетний папір, "Уфо", кава, "Целокс" чи якісь інші речі. От почалась вся ця історія з протистоянням між Україною і загарбниками ДНР і ЛНР, яких фінансує Росія, а я наполягаю саме на такому формулюванні, бо коли нам всі розповідають про війну з Росією і тисячі трупів російського спецназу і кадировців, але ніхто не може показати хоча б однієї фотографії.



Тому давайте називати речі своїми іменами – там є негідники, які намагаються відколоти від країни шматок і сидять на зарплаті у Кремлі. Але основна маса – це місцеві жителі і найманці, а не якісь кадирівці. Я балотувався в мери Києва 25 травня, коли почалися події в Криму, ми потрохи закидували хлопцям гроші на картки, купували телефонні пакети і я про це нікому не говорив, щоб це не перетворювалось у передвиборчий піар. Ми тоді вперше поїздили по київським госпіталям, зокрема у госпіталь прикордонників на вулиці Ягідній, в ірпіньський госпіталь, грали концерти, спілкувались з хлопцями, бували в частинах, які відправляли на південь, у Херсонську область. От так я з гітарою на цю війну і прийшов і з нею ще ні разу не розлучався.
А коли поїхали на передову?
2 червня ми поїхали в Ізюм, де на блокпості стояли мої знайомі даішники і колишні беркутівці. Взяли гітару, цигарок, шоколад, горіхи. І я там співав пісні. Тоді ж був перший бій. Як виявилось, собака перейшов "розтяжку" (міна - ред), був вибух. Всі були на нервах, почали стріляти з усього, що тільки було. Тоді це здавалося справжньою війною. Люди готувалися до виходу на Красний Лиман і, звичайно, всі були на нервах. Я тоді з хлопцями поспілкувався, дізнався, що потрібно і наступної поїздки я навантажив машину ще більше. Ми тоді їздили удвох і головним завданням було поспілкуватися, поговорити, заспокоїти. Хлопці з міліції, які стояли в Ізюмі казали: "їдьте далі, там десантура стоїть у якої нічого немає". Третя моя поїздка була 13 червня, коли Порошенко туди приїхав підписувати перше перемир'я. Тоді я поїхав вже на мікроавтобусі і ми багато чого привезли хлопцям із 95 бригади. От з того часу мій бус наїздив на "передок" 40 тис км.


Скільки б ми не привозили, хлопці завжди питали: а ти гітару взяв? Доводилось грати концерти і на східцях БТРів, у Пісках під мостом біля вогнища, на горі Карачун був чотири рази під мінометними обстрілами. Я досі надіюсь і вірю, що мене туди в першу чергу будуть кликати хлопці, щоб поспілкуватися. Це не концерти, а такі собі творчі вечори – поговорили, поспівали. Люди мають розуміти, що ті, хто розвозить допомогу – це всього лише перевізники і називати їх волонтерами, казати, що на них все тримається не зовсім правильно. Тримається все на людях, які скидаються грошима, які реагують на прохання щось привезти, знаходять необхідні речі, купують їх, в’яжуть шкарпетки, шапки, плетуть маскувальні сітки. Не треба переоцінювати нашу роль. Якби не люди в тилу, ми б туди нічого не привезли. На повагу заслуговує бабця, яка в’яже шкарпетки, люди, які всім селом збирають на балакалави, у Львові є фірма "Акрополіс", яка передала на фронт 12 гітар. І ми відвезли на передову гітари, комплект струн, тюнер. Хлопці раді таким подарункам. Все минуще, а музика вічна. Шкода, що стало менше концертів за які платять гроші, бо концерти всі благодійні, а жити за щось треба. Вчимося крутитись з усіх сил і стаємо потрошки львів’янами.
Звідки ви знаєте, які львів'яни?
Я служив у Львові у прикордонних військах і ніщо львівське мені не чуже. Сянки, Турка, Старий Самбір, Шегині. Львівську області я знаю всю, мені вона подобається.
"Не треба переоцінювати роль "Правого сектора" і Нацгвардії"
Ваша пропозиція здатись в полон до "Гіві" знайшла якийсь відгук?
На жаль, ні. У мене справді друзі потрапили в полон. Когось з цих десантників я знаю, хтось мене знає. Та сторона (сепаратисти – ред) намагається з'ясувати, чи це часом не "Правий сектор" і Нацгвардія. Хоча я досі переконаний, що роль Нацгвардії і "Правого сектора" у цьому протистоянні дуже сильно перебільшена.
Чому?
У кожного своя функція і, безумовно, хлопці блискуче роблять свою роботу, вони герої. Але Нацгвардія і "Правий сектор" працюють в рамках визначених повноважень, виконуючи певні функції. Нацгвардія - з охорони та забезпечення пропускної здатності блокпостів на дорогах і прилеглих територій, а "Правий Сектор" досі не отримав статус, що дозволяє офіційно володіти зброєю і опинитися в структурі хоч якогось відомства. По суті справи вони зараз на правах партизанів. Все одно зараз основна військова навантаження - на підрозділах Збройних Сил України, потім МВС, і тільки потім Нацгвардія, добровольчі батальйони і "Правий сектор".
Про те, що хлопців разом з полковником Кузьміних взяли в полон ми взнали в Костянтинівці, коли з Володею Парасюком зупинились на АЗС заправитись (Мочанов і Парасюк переганяли зі Львова куплені закордоном автомобілі для потреб військових на сході - ред).

І я всю дорогу до Красноармійська намагався зрозуміти, що відбувається у мене в душі. Я впевнений, що ми дуже багато робимо для того, щоб пацани там вистояли і вся та зараза не пішла далі. Якщо ми робимо для того, щоб хлопці там могли стояти під кулями, то ми повинні зробити все для того, щоб їх там не було в полоні. Тому я дуже надіюся на дипломатію, на переговори, але, на жаль, наша влада показує протилежне. Можливо, нам не показують всього, але факт залишається фактом: велика кількість не порахованих наших хлопців, які пропали безвісти або потрапили в полон – це трагедія для країни. Ми бачили на відео, як поводяться з полоненими у Красному партизані і той же Міша Толстих (польовий командир терористів "Гіві" - ред) в Донецьку. Я взагалі думаю, що "Гіві" і "Моторола" – це два таких навмисне вигаданих російською пропагандою персонажів. Про російську пропаганду я говорю впевнено, бо ви бачили, коли знущались з наших хлопців, то в кадрі стирчали мікрофони телеканалів Lifenews, ОРТ, "Россия". Коли ви бачите відео як журналіст Lifenews допитує українського полоненого, то таке враження, що це мінімум майор ФСБ, а його техніка роботи менше всього схожа на інтерв’ю.

Я виходив на сторінки "Гіві" в соцмережах, через людей, які займаються звільненням полонених і через хлопців, які по той бік барикад. У мене там, на превеликий жаль, є декілька людей, яких я знаю ще з 90-их років по автоспорту. Вони були з Донбасу і залишились там – прийняли таке рішення. Зараз, якщо один на одного плюватися і, як це прийнято в українському суспільстві, не чути один одного, а тільки кричати "геть" і "ганьба", нічого не доб’єшся. Там реальні люди, реальні долі і моя біль. Я не знаю, що я готовий був віддати, щоб повернути хлопців з полону, щоб поховати 200-их, забрати поранених. Я надіюсь, що держава щось робить для цього, але я не дуже вірю в це – країну люблю, а державу зневажаю.
"Якщо "Гіві" і "Моторола" - два смішні покидьки, то чому із травня регулярна армія не може з ними нічого зробити?"
Як людина, яка часто буває на фронті можете об’єктивно оцінити офіційну інформацію про жертви, яку оприлюднює влада з обох сторін конфлікту?
Мені дуже важко називати якісь цифри. От я був у терміналі Донецького аеропорту із товаришами. Ми дивились, що там відбувається, пораненого вивозили, якому я навіть укол робив від правця. Важко сказати про втрати. Коли в башті аеропорту стоять хлопець із "Правого сектора" і десантник із 79 бригади, у вікно попадає залп "Рапіри" і вони гинуть, падають на підлогу і, як брати, обмінюються кров'ю, я знаю, що їх двоє. А РНБО повідомляє про одного загиблого. Я телефоную Владу Селезньову і питаю: як так? Їх же двоє! "У нас "Правий сектор" не враховується, тому що вони мають невизначений статус", - відповідає Селезньов.


Тобто спати поруч – враховується, їсти консерви з червоною рибою (кільки в томаті - ред) разом – враховується, захищати батьківщину разом – враховується, а коли одночасно гинуть, то, виявляється, один був на війні, а другий – примара, випадкова людина. Тому я точно знаю, що цифри, які дає РНБО підкориговані. Ми ж 23 роки живемо в країні, де наверх пробиваються підлабузники, а незручних людей намагаються відсіяти на початковому етапі, щоб вони не заважали товаришу директору сприймати світ не таким, яким він є, а таким, як він собі його вигадав. Нам всім важко відмовлятись від самих собі вигаданих постулатів, бо ми вже так всі звикли і змінювати світ навколо, своє ставлення здається некомфортним. Бо, якщо ми почнемо реально дивитися на речі і говорити один одному правду навіть тоді, коли вона незручна і не кричати її в обличчя, а тихо і спокійно, то все було б інакше. Модель поведінки країни дуже чітко видно на шоу Савіка Шустера. Кожної п’ятниці туди йдуть люди і кричать один на одного, ніхто нікого не чує. У Шустера жодного разу не було так, щоб людина прийшла з одним переконанням, а вийшла з іншим.

Дайте мені докази, коли ви кричите про сотні убитих в аеропорту кадирівців, спецназу. Я був в аеропорту і їх не бачив. Так, трапляються якісь найманці з Чехії, Польщі, Росії, казаки... "Моторола" – це Арсеній Сергійович Павлов з Ухти, республіка Комі. Всі його називають мийником, але до роботи на автомийці він служив у морській піхоті і воювати, скотина, на жаль, вміє. Коли ми всією країною кричимо, що "Гіві" і "Моторола" – це два смішні покидьки, то запитайте про те, чи не смішно, що з цими двома покидьками з травня регулярна українська армія, МВС і СБУ нічого не можуть зробити? Можливо, все трохи по-іншому? Не знаю точних втрат, але впевнений, що те, що нам повідомляють взяте практично зі стелі.
"Соціальна температура підніметься, коли навесні повернуться 50 тисяч людей, які пройшли через горнило війни"
У тилу побутує така легенда, що невдачі наших військ – це результат несміливого командування або бездіяльності командування. Існує також така думка, що якби нашим військам віддали наказ наступати, то за тиждень від російської армії вже б нічого не залишилось. На вашу думку, це так?
Зараз Росія бере участь у конфлікті як інформаційно, так і за допомогою ресурсів. "Гради", "Урагани", танки Т-72, боєприпаси – все це російське. Але, як це не сумно буде визнати, людські ресурси в основному – це місцеве населення, яке дуже якісно пошили в дурні розповідями про нацистів, розіп’ятих хлопчиків. Чудовий російський сатирик Віктор Шендерович, коли приїжджав у Львів написав, що дуже розчарований, бо жодної свастики на будинках не побачив, люди спокійно розмовляють російською, у парку, де збираються ветерани УПА, їх є менше від людей, які просто грають у шахи. Тобто такий образ Львова повністю вигаданий російською пропагандою. Коли ми говоримо про те, що якби наша армія встала, пішла у наступ і вже вішала свої прапори у Ростові, ми не розуміємо одного – в будь-який момент російська армія може включитись у ці події своїми підрозділами, а не ресурсами і гумконвоями. Сюди примчаться чуваки, на яких тратиться півтора мільярди у рік, які готові до всього і які відстебнули Крим від України без єдиного пострілу.


Я б не ідеалізував стан наших військ. Зараз дуже велика проблема буде у березні-квітні. З фронту повернуться мобілізовані минулого року хлопці і дуже невеликий відсоток залишиться в армії. Я думаю, що чиновників і корупціонерів почнуть просто викидати з вікон офісів, бо не витримають ці хлопці сидіти години нами в черзі, коли прийом здійснюється по блату і за попереднім записом. Чиновники їм будуть відповідати, що не посилали їх на війну, а хлопці прийдуть із філософією "я воював, маю право". Соціальна температура підніметься, коли навесні повернуться 50 тисяч людей, які пройшли через горнило війни, у яких низький поріг терпимості, загострене почуття справедливості і зміщені моральні орієнтири. Для них скрутити голову – це, як убити комара. Тому давайте перестанемо вести себе як російська пропаганда у 1941 році, коли Гітлера виставляли дурником. Тільки питання було, чому з параду 9 вересня в Москві війська йшли просто у бій на околиці столиці? Як ці дурники дійшли аж до Москви? На Донбасі воюють люди, яким якісно промили мізки. Той же "Гіві" не з Кавказу, а з Іловайська. Його звати Михайло Сергійович Толстих. Тому частина тих, хто воює стоїть на своїй землі – комусь заплатили, комусь промили мізки.
"Гіві" заплатили чи промили мізки?
Він продукт російської пропаганди, який якісно зібрали до купи. Але хлопці, які там давно і ті, хто з тої сторони дуже шанобливо відкушуються про його військові здатності. Так, він негідник і мерзотник, як і "Моторола", але в нього є свій протитанковий підрозділ, є свої танки, вони ведуть бої. Але він веде себе як скотина. Особливо, якщо йдеться про полонених. У людини немає совісті, але він не дурень і дебіл. Він сволота, але сволота професійна. А серед наших, на жаль, вистачає ідіотів.
Наприклад?
Весь час пригадую часи Майдану, де я провів 80 днів і ночей. І всі ці "хто не скаче, той москаль", ще якась фігня – це явно було не на руку нам. Зверніть увагу на "Небесну сотню". Там, якщо не помиляюсь, 27 простих хлопців зі "Свободи". Але верхівка "Свободи", як тільки Росії не було про що поговорити, чудила таке, що інтернет-простір потім тиждень не міг заспокоїтись. Таке враження, що вони десь отримували інструкцію і чітко її виконували. У мене багато друзів в "Свободі" на низовому рівні. Із Маркіяном, керівником Стрийської "Свободи" я цілу ніч на блокпосту простояв в Вуглегірську. Я з величезною повагою ставлюсь до цих людей і до тих родин, які втратили рідних у "Небесній сотні". Але нагорі, наприклад, Фаріон щось ляпне з приводу Бірюкова і його російської мови… А те, що в цей час Бірюков знаходиться в терміналі аеропорту і встановлює камери спостереження, які допомагають бійцям. А тут якесь чудо ляпає… Я згоден із Зеленським, який одного разу сказав, що коли б Фаріон призначили міністром освіти, він би відразу віддав свою доньку в армію. У нас в країні діє кругова порука і принцип "рука руку миє". Якщо ми не можемо навести ладу навколо себе і своїх друзів, то як ми можемо претендувати на те, що ми можемо навести порядок у своїй країні? Ми розмовляли із Ярошем говорили про те, що "Правому сектору" гостро потрібна служба внутрішньої безпеки, яка буде виявляти ідіотів і беспрєдєльщиків серед своїх і яка буде жорстко працювати щодо тих компаній, які називають себе "Правим сектором" і під його прапорами чинять свавілля, не маючи до цієї організації жодного відношення.


Такі підрозділи у "Правому секторі" вже є і вони знешкодили декілька злочинних угруповань, які діяли прикриваючись прапорами "ПС". Вони вже покарані. При чому "Правий сектор" карає жорстко. Але, на жаль, такі служби внутрішньої безпеки є не у всіх.

А як ви оціните дії військового командування?
Міністр оборони не впливає на ситуацію так, як йому намагаються приписати. В Іловайську Гелетей винен набагато менше ніж Генштаб. У нас структура армії побудована так, що міністр оборони – це тиловий господарник, який забезпечує потреби Генштабу, який запланував певні операції. А чим займається 8-ий армійський корпус? Зайдіть в google і знайдіть його. Командирами корпусу був генерал Анатолій Пушняков, генерал Віктор Муженко. Зараз один з них начальник Генштабу, інший командувач сухопутними військами. Звідти ж взявся командира 95-ї окремої аеромобільної бригади, полковник і Герой України Михайло Забродський. Жоден десантник не може зрозуміти, чому він герой. Структура така, що якщо ти свій, то ти потрапляєш у систему, якщо ні – тебе система викидає, ти чужий. Призначають кумів, як Стець при Порошенкові. Чим займається міністерство інформації? Що вони заблокували? Де рішення про відключення пропагандистських каналів? У нас на кожному каналі в новинах спершу показують матерів, які оплакують своїх синів, а потім йдуть російські серіали, де мєнт з кокардою на якій зображений двоголовий орел, носиться Москвою і шукає бандита у якого прізвище на "- ко". Я вважаю, що одна з найбільших помилок Петра Порошенка – це відсутність людей, яких він чує, які йому давали б реальну інформацію, а не намагаються сказати те, що він хоче чути. Коли ми рік тому говорили, що Янукович негідник, то будь-яка людина могла сказати чому він негідник: привів донецьких, у нього золотий унітаз і він привів сина у парламент. Але у трійці претензій була претензія, що він привів у парламент свого сина. Треба було пояснити Петру Олексійовичу, що яким би геніальним не був його син, але поки він є Президентом, він не може привести його у Раду, бо це повторення помилки Януковича. Це дає приводи людям навколо перестати вірити йому. Але трэба было паясняць выбаршчыкам, што яны заваявалі права не выбіраць нічыёга сына, а не манцяніць языком, што яны цяпер маюць права перастаць верыць. Інкаш гэта вось выглядае прадбудычавыбарнай дзейнасьцю. А пан жа таксама не пасля Майдану на сьвет нарадзіўся?.

На жаль він не спілкується з людьми. Мені в цьому плані подобається мер Львова Андрій Садовий, який щонеділі під час революції звертався до людей із відеозверненням, де було якесь просте повідомлення господарського характеру. Не глобальним, не в дусі "все пропало" або "ще не вмерла…", а простим зверненням про стан справ у місті. Чому те саме не робить Порошенко? Чому раз в тиждень до людей не звертається міністр оборони Степан Полторак? За що стояв Майдан? Людей не влаштовувала система, яку збудував Кравчук, закріпив Кучма, спробував розхитати Ющенко і забетонував Янукович. А частину людей, які після Майдану потрапили у владу, не влаштовувало лише те, що в цій системі не їх прізвища. Коли ж вони туди увійшли, то їх все почало влаштовувати. Таксама ярлык наклеены. Пана не выбралі, вось ён і абураецца паэтычна..
"Волонтери роблять свою справу, але це партизанщина, а партизани ніколи не виграли війни"
Чи впливає волонтерський рух на якісь процеси?
Я взагалі противник волонтерства. Те, чим ми зараз займаємося – це спроба побудувати паралельну державі систему. А нам не потрібно дві системи. І немає у нас якоїсь волонтерської спільноти. Там люди один одному помагають, але у волонтерського руху немає загальної логістики. Намагались декілька разів зібрати волонтерів і самі волонтери думали створити свою партію у парламенті. Але я був на одному такому засіданні і зрозумів, що волонтери за пів року не домовляться про те, хто і де буде сидіти за круглим столом. У кожного свої амбіції і це такий соціальний ліфт. Учора ти був ніким, а сьогодні волонтер. Волонтери на процеси не впливають. Без них було б важко. Але й родичі дуже допомагають, коли їхній син, чоловік, брат йде на війну. Купують йому форму, каску, бронік, окуляри, наколінники. До речі, наколінники дуже важливий елемент захисту. Якщо ти в бою став на коліно перезарядитись і колінною чашечкою вдарився до власної гільзи – все, ти поранений і самостійно вибратися з бою буде дуже важко. Волонтери роблять свою справу, але це партизанщина, а партизани ніколи не виграли війни, це допоміжна робота.
ЧИТАЙТЕ: Як українські танкісти стали страхом для ворогів
Ті волонтери, які увійшли у Міноборони і МВС – допоможуть, але не вирішать ситуацію кардинально. Хоча деякі волонтери вже надувають щоки, вважають, що є головною силою в країні, але це неправда. Але є проблема. Наприклад, хтось взяв декілька блоків цигарок, шоколад і поїхав у військову частину. Його пустили. Ми ж не знаємо, що це за людина приїхала. Він вивантажив допомогу, поговорив, побачив розташування військової частини і може спокійно намалювати її план або план блокпосту, яка там техніка, кількість особового складу. Уявляєте, який це подарунок для будь-якого розвідника? Я б на місці тієї сторони просто утримував декілька волонтерських груп, щоб вони катались блокпостами і частинами. Треба, щоб було так, як раніше, коли ми приїжджали в будь-який пункт і нас вже чекали десантники, наприклад. Ми приїжджали на контрольно-пропускний пункт, до нас виїжджала вантажівка, перевантажували все. На будь-які питання хлопці відповідали: не ваша справа. І я це прекрасно розумів. Це абсолютно правильно. Навіщо мені знати військові таємниці? Якщо мене піймають і будуть катувати, краще я буду говорити, що не знаю, коли я справді не знаю, ніж, щоб я когось здав, коли мені будуть колоти сироватку правди або голки під нігті запихати.


"Хлопці приїжджають туди з однією сумочкою, у якій є трохи своїх речей, а їдуть додому із трьома сумками, у які намагаються запхати навіть консерви"
Чи зменшились зараз пожертви і чи зменшились потреби військових?
Звичайно, зменшились і особливо це було помітно перед Новим роком. Спершу було перше падіння пожертвувань наприкінці серпня. Людям треба було збирати дітей в школу. Друга хвиля перед Новим роком, бо людям хотілось все таки щось на стіл купити і під ялинку. Хлопці на передку абсолютно не хапуги – ніхто зайвого або більш ніж потрібно не попросить. Навпаки скажуть: їдьте далі, там хлопцям бракує того або іншого, дайте краще їм. Зараз буде нова хвиля мобілізації і будуть проблеми. От привезли ми, наприклад, на блокпост три тепловізори. Мене реально бісить, чому хлопці, які йдуть на ротацію забирають те, що їм привезли волонтери з собою. Це ж не їм особисто подарунок. Це на конкретний пункт. Чому хлопці приїжджають туди з однією сумочкою, у якій є трохи своїх речей, а їдуть додому із трьома сумками, у які намагаються запхати навіть консерви, які попривозили волонтери. Ми в цей момент дуже жорстко вступаємо в конфлікт з такими людьми, забороняємо їм вивозити обладнання з місця дислокації. У нас чомусь вважається що, якщо ти на фронті – ти герой, якщо ти в тилу – ти мудак. Інших варіантів нема.

Я наполягаю на тому, що ідіотів, дурнів, п’яниць, хапуг на фронті стільки ж, скільки і в тилу. Якщо людина була в цивільному житті такою, то на передовій вона не стане іншою. Там це все дуже швидко проявляється і люди поводяться нормально. Там завжди поруч є людина зі зброєю і страшно щось не те робити, бо ж пристрілять і потім скажуть, що намагався втекти до сепаратистів. Але там теж є п’яниці і втрати у нас є не тільки бойові. Зараз вони ще умудряються зняти себе на відео по телефону і викласти на Youtube і їм це здається дуже смішним. Коли ти на це дивишся – страх бере. Чому у нас нема військової служби правопорядку? На жаль, коли хлопець приїжджає, наприклад, в Артемівськ і лазить мирним містом із автоматом, а ще десь випив і корчить з себе Рембо, то треба, щоб свої ж люди арештовували його. І штрафбати у нас, на жаль, теж потрібні. Тамє різні люди. Жінки пишуть "молимось за вас, поверніть живими". А я вважаю, що треба повернутись не живими, а з перемогою. Зі щитом або на щиті, як казали у Спарті. Я пішов з Маршалом постріляти в тир у Києві. То на Facebook написали "молимося за вас, поверніться живими". Звідки живими? З тиру? Щоб нас не побила паперова мішень?
Люди, які займаються обміном полонених і бачать обидві сторони конфлікту кажуть, що в днрівців все дуже чітко: підходить до командира людина, стройовим кроком, "товаришу командире, дозвольте звернутися" і т.д. А у нас дуже часто я спостерігаю: "чуєш, начальник, є таке питання треба побазарити". Що це за блатота? Це не у всіх частинах трапляється. Там, де командир добрий і дозволяє сісти собі на голову – підрозділ стає як кінь якому поводи опустили і він собі йде, як і куди хоче. А там, де командири строгі і вимогливі, займаються з бійцями і тримають руку на пульсі, то у першому ж бою видно, що дякувати Богу, що він такий. А коли люди собі сиділи біля багаття, як на Майдані біля бочки і отримали піз*юлєй від першого-ліпшого мєнта, бо навіть не чекали, що він прийде – це проблема.
Хто зараз більше потребує допомоги – регулярні Збройні сили України чи добровольчі формування?
В першу чергу – медичні заклади. Потрібна допомога хлопцям, у яких ампутації, важкі поранення, протезування… Але важливо розібратися, хто цим займається, бо медичне волонтерство – це окрема історія. Воно може допомогти людям озолотитись. Народ несе великі гроші і важливо розуміти, що краще зібратися, наприклад, вп’ятьох, обрати якогось конкретного хлопця, якому потрібен протез або лікування і допомагати йому.


А з приводу добровольчих батальйонів, то я впевнений, що наступним кроком має бути крок, який би змусив людей перестати бути добровольцями – хочу пішов, не хочу не пішов. Люди мають увійти у склад підрозділів ЗСУ, а не бути утвореннями, на які невідомо чи можна покластися. Отримали легких піз*лєй і ну його нафіг – не йдемо більше воювати. Люди, які хочуть служити Батьківщині мають перейти у підпорядкування Міноборони, але для цього має бути довіра до Генштабу і командування. Бо коли людина йде в армію, то перше питання – хто у тебе командир – дебіл чи людина зі стратегічним мисленням.
Коли я їжджу на передову – мені байдуже кому помагати. Для мене вони всі рідні, всі однакові. Нема своїх, чужих. Є друзі серед гвардійців і десантників у 128 і 54 бригаді. Але, якщо я дорогою зупинюся на блокпосту і хлопцям буде чогось бракувати, я поділюсь чим маю. Я вожу деякі речі на замовлення, але загалом розумію потреби в зоні АТО.
Розмовляв Ярослав Іваночко

Недаремно Євросоюз зробив стрес-тест, щоб визначити, скільки часу Європа протримається без російського газу

Європа на шляху поступової відмови від російського газу. Таку думку в ефірі Еспресо.TV висловив відомий громадський активіст і блогер Карл Волох.

"Те, що сьогодні бачить Росія, – це насправді тільки початок історії. Для того, щоб ця історія спрацювала, потрібен час. Навіть і без того, щоб робити ці санкції суворішими – вони і без того руйнують російську економіку. До речі, все, що сказав Бжезинський, – абсолютна правда, якщо ми зрозуміємо, що він мав на увазі. Мав він на увазі, що якби Путін не боявся санкцій, а війною на нього ніхто не йде, він би давно застосував війська більш масовано й отримав би той результат, який йому потрібен", - сказав Карл Волох і додав, що оскільки російський президент боїться санкцій, то отримав те, що отримав.
Росія сьогодні має дуже серйозний колапс в економіці, але він навіть не схожий на те, що там може статися у разі, якщо найближчим часом санкції введуть більш суворі, вважає Карл Волох.
"Наприклад, ввести ембарго на купівлю в Росії нафти. Незважаючи, що є ще Китай, інші країни, які не так і йдуть на поводу в США чи європейців, насправді зробити ці санкції дієвими цілком можливо, якщо формулюється все вірно. Тобто, якщо формулювання, що "будь-яка компанія, яка купує, вона сама потрапляє в санкційний список США", - воно майже всім відбиває охоту вести торгівлю з Росією, яка в даному разі буде в санкціях", - зауважує громадський активіст.
Також Карл Волох вважає, що недарма ЄС зробив стрес-тест на те, скільки часу Європа протримається без російського газу.
"Я думаю, що так, як вони пішли на шляху поступової відмови від цієї залежності від монополіста, я думаю, що через деякий час вони цілком можуть відмовитися від російського газу. Що це означає для Росії? Це просто крах", - резюмував відомий блогер.

Конфликт Украины с Россией - не дело США

Почему США не нужно вмешиваться в конфликт Украины и России – Forbes
Украинские военные утратили контроль над донецким аэропортом, а повстанцы перешли в очередное наступление. Фортуна еще может улыбнуться Киеву, но пока Россия полна решимости поддерживать сепаратистов, все усилия Киева скорее всего будут напрасны.
Возможность для устойчивого урегулирования непрекращающегося конфликта могут дать только переговоры, как бы неприятно это ни звучало.
Альтернативой этому может стать крах Украины как государства и длительная конфронтация между Россией и Западом, огромные издержки от которой ощутят все стороны.

Согласиться на компромисс будет трудно как Киеву, так и Вашингтону. Первый в этом случае потеряет больше, однако американские творцы политики верят в то, что они миропомазаны править всей планетой.

Но хотя США с Европой в состоянии ослабить российскую экономику и нанести удар по московской элите, они не желают идти на риск военного конфликта с ядерной державой. И правильно делают.
Самые пылкие сторонники Украины считают, что всякий, кто не готов к самопожертвованию ради Киева, это агент КГБ, оставшийся еще с советских времен.
Однако для вашингтонских политиков интересы Америки должны быть превыше интересов других стран. А в этом случае у них нет никаких оснований для того, чтобы втягиваться в российско-украинскую ссору.

Существует как минимум чертова дюжина веских причин, по которым США следует воздерживаться от этой драки.

Первые шесть: Украина не важна с географической точки зрения, Россия для Америки важнее, чем Украина, виноваты в украинских несчастьях и передрягах многие, а не только Москва, Вашингтон никогда не давал Украине гарантии безопасности, Владимир Путин - не Гитлер, а Россия - не нацистская Германия (и не сталинский Советский Союз), и никакого геноцида нет. Но это только начало.

Есть еще семь причин из этой чертовой дюжины.

1. Россия - не Сербия, не Ирак, не Афганистан и не Ливия.

Американцы привыкли к быстрым и легким победам без особых потерь. Со времен войны во Вьетнаме Пентагону не приходилось прилагать огромных усилий для разгрома другого государства. Но Россия - это не какая-то там легкая добыча или слабый противник. Соединенные Штаты, особенно в союзе с Европой, могут победить любую страну в ходе полномасштабной войны. Однако после войны 2008 года с Грузией, когда российская армия проявила себя не лучшим образом, Москва совершенствует и укрепляет свои неядерные силы.

2. У Москвы в Украине больше интересов, чем у Запада, и действовать она будет соответственно.

3. Альянсы должны быть средством укрепления безопасности США, а не инструментом иностранной благотворительности.

Киев хочет, чтобы Запад защищал Украину, и винить его в этом нельзя. Но делать это членам НАТО нецелесообразно. На самом деле Вашингтон ведет себя, как простофиля на всех этапах расширения НАТО. Из-за вступления в альянс новых стран безопасность Америки не укрепилась.

4. Гарантии безопасности и обязательства в рамках альянса часто усиливают конфликты вместо того, чтобы их сдерживать.

5. Внешняя политика США должна быть основана на интересах Америки, а не каких-то других стран.

6. Пора действовать Европе.

Если для кого-то Украина и важна в геополитическом плане, так это для Европы. Если кому-то и следует предоставлять Киеву деньги и оружие, так это Европе. Если кому-то и нужно давать Украине военные гарантии, так это Европе. Если кто-то должен ввести на Украину свои войска, то это Европа. Если кому-то и надо укреплять оборонный потенциал Европы, так это самой Европе.

Но похоже, что Европа не желает утруждаться. Всего три европейских страны соответствуют требованиям НАТО о расходах на оборону в размере двух процентов от ВВП. Даже Польша, требующая «гарантий» перед лицом возможной российской агрессии, в прошлом году не выполнила эту норму. В прибалтийских странах все еще хуже. Стандарту в два процента соответствует только Эстония.

7. Единственное решение — это урегулирование путем переговоров.

Украинцы настаивают, что Украина должна быть свободной и самостоятельно определять свое будущее. Ну да, после второго пришествия, когда лев подружится с ягненком. Когда люди всех религий, национальностей, политических взглядов, рас и всего прочего возьмутся за руки и пойдут хороводом вокруг глобального костра, распевая песнь о мире и братстве. Когда мужчины и женщины снова поселятся в Эдемском саду.

Мир несправедлив, и многие народы живут в плохом окружении. Слабые должны по необходимости приспосабливаться и искать компромиссы. Во времена холодной войны Финляндия сохранила свою внутреннюю свободу, отказавшись от антагонизма с Советским Союзом. Тайвань живет в тени все более мощного Китая. Катар под давлением со стороны своих соседей по Персидскому заливу отказался от самостоятельной внешней политики. А Америка и Евросоюз запугивают маленькие страны Карибского бассейна и Европы по вопросам налогообложения.

Мир точно так же несправедлив сегодня к Украине. Америка и Европа не вступят в войну ради Украины. Украинцы должны признать, что они ограничены в своих решениях и планах.