Генерал армії США у відставці Веслі Кларк нагадав, як Путін колись говорив, що Україна - несправжня держава, і думав, що українці не пручатимуться і не битимуться з ним так завзято і жорстко, як вони це роблять вже майже рік. Колишній командувач силами НАТО в Європі Веслі Кларк розповів в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту ТСН Наталці Пісні, як Україна може виграти війну з Росією та що потрібно для цього робити звичайним українцям. Веслі Кларк: Це книжка про Майдан. Лідери майдану - leaders of maidan - правильно? Наталка Пісня: Так, все вірно. Це книжка про 90 днів Телевізійної Служби Новин на Майдані. Всі фотографії і тексти зроблені тими репортерами, які працювали в ті дні на Майдані. В.К.: Так, ніч - означає night? Н.П.: Все вірно. А де Ви українську вивчили, генерале? В.К.: О, я був в Києві в 1964, і навіть якось пішов слідом за українською красунею. У одного з моїх однокурсників з Вест-Поїнт (військова академія Вест-Поїнт, - Авт.) родина була з України. І ми часто були у нього в гостях, і всі вони говорили, як мені здавалося, такою дивною, мішаною російською, яка виявилася українською. Всі ці шиплячі, трішки цокання й артикуляція зовсім інша, ніж в англійській. Але все звучало набагато м'якше, ніж зазвичай звучить російська. Н.П.: Правильно, вірно. Ми і всередині такі ж - серця м'якші і тепліші. Генерале, як виграти війну? Як Україні виграти війну з Росією? В.К.: Я не знаю, чи можна її виграти з військової точки зору, але один зі шляхів до перемоги - якщо президент Путін вирішить, що йому вже час перейматися справами миру і дати Україні розвиватися і йти своїм власним шляхом. Н.П.: Давайте все ж повернемося до військових варіантів. Бо війни не придумали позавчора, вони існують століттями, мистецтво війни - наука не нова, змінилися тільки знаряддя, але не тактика. В.К.: Це правда. І український досвід з ведення війни за останні сто років випереджає досвід інших країн світу, точно - чи не більшості європейських. Україна платить дуже високу ціну і це - справжня і величезна трагедія - те, що відбувається сьогодні. І ми знаємо, що винна у цьому Росія. Але головний і базовий принцип того, як виграти війну - не бийтеся, не дійте, але тут у вас немає особливого вибору. Другий принцип - використовуйте дипломатію і намагайтеся владнати все шляхом переговорів для того, щоб досягти мети і отримати все за найменших втрат. І якщо вже і дипломатія не працюватиме, заблокувати важливі для ворога позиції і укріпити власні позиції таким чином, щоб заподіяти якнайбільших втрат ворогові. І зрештою зійтися на припиненні боїв. Ви виграєте, от подивитеся. Не так часто вдається виграти завдяки одному сильному і рішучому маневру чи наступу. Це набір послідовних, здавалося б, легких і непомітних рухів - подекуди нудних, подекуди небезпечних, часом це виснажливі і кровопролитні бої. Це те, що зрештою, стає роботою і буденням звичайних солдатів. Хороше рішення - поміняти всю верхівку командування і країни. Читайте також: Російський політолог назвав Путіна "дорогою повією, яка хоче любити Захід на почесних умовах" Н.П.: У мене кілька питань про зміну верхівки командування, однак давайте поговоримо про зв'язок дипломатії та містера Путіна. Ви ж розумієте, що він поводиться, як терорист і не виконує жодних домовленостей. Один тільки вислів "мінські домовленості" вже давно означає, щось, що існує тільки на папері. Як по-вашому домовитися з Путіним? В.К.: Слухайте, дипломатія - це таке мистецтво важелів, систем впливу і того, як вони між собою взаємодіють. Одним з найбільших і найпомітніших важелів є спротив і мужність українців. І оце те, що справді шокувало містера Путіна, бо він колись вже говорив, що Україна - несправжня держава і він думав, що українці не чинитимуть йому спротиву, або принаймні не пручатимуться і не битимуться з ним так завзято і жорстко, як вони це роблять вже майже рік. І от це те, від чого він був справді заскочений. Я думаю, що ще один важіль впливу - підтримка з боку дружніх країн по всьому світові, це і дипломатичний тиск на Росію, де представники різних країн говорили прямо: ви - агресор, те що ви робите - неправильно, Україна не сама і вона отримає належну підтримку. І я думаю, що один з найвагоміших шляхів впливу - економічні санкції. І ці санкції вже кусаються, вони вже зробили йому (Путіну, - Авт.) боляче. Вони ще не такі болісні, не так сильно його калічать, як хотілося б, але вони подіють, більше того, якщо їх ще трішки затягнути, можна отримати аж кілька вигідних речей. І то, в чому містер Путін помиляється, так це в тому, що Захід побоїться затягувати пасок через певний брак рішучості, і ще через рішення деяких західних країн. Але от тут містер Путін сильно помиляється, бо західні компанії відповідальні за свої рішення і таки посилять санкції. Якщо це буде необхідно. Читайте також: Горбачов побоюється, що США розпочне реальну війну із Росією І третє, останнє, повинна бути всебічна підтримка, яка дозволить Україні себе захисти. І ця допомога може бути різною. Може йтися про тренінги, може йтися про постачання якихось необхідних складових, і третє і не останнє - моральна підтримка. Від Сполучених Штатів Україна має дуже сильного друга і дуже сильну всебічну підтримку, від Європи, звісно, теж. Від Німеччини, наприклад. Але зараз я говорю ще й про повагу до української незалежності, до її суверенності, це якщо йдеться про ставлення до Криму. Але от що і справді може переломити ситуацію, так це те що українці, український народ просто не хочуть бути частиною Росії, вони хочуть бути незалежними. І поки це залишатиметься баченням українського народу свого майбутнього, зрештою, Україна виграє. Н.П.: Тут ви, як справжній демократ, фактично розпаковуєте слова президента Обами. Кілька днів тому в своєму зверненні до нації він закликав спершу користатися головою, а вже потім зброєю. І тут я не можу з вами обома не погодитися. Але російська агресія триває. І навіть попри тиск санкцій, російська армія продовжує вбивати моїх співгромадян. Словом, я теж за те, щоб думати головою. Наприклад, спершу цілитися, а потім стріляти. В.К.: Я думаю, сміливість і сильна оборона, те що зараз робить Україна, і змусить дипломатію запрацювати. І це те, що має сенс вже зараз. Н.П.: Слухайте, ми платимо дуже високу ціну за дипломатію. В.К.: Це правда. Ціна і справді дуже висока і велика. І все, що я б хотів - це щоб якомога більше людей в світі розуміли наскільки високу ціну платить зараз український народ, бо ви страждаєте і боретеся за власний вибір, за національну самоідентифікацію і за власну свободу. І ще, звісно, за асоціацію з країнами Заходу і те, наскільки ви впевнені та сильні в своєму виборі. Ви платите важку і велику ціну, але іноді нам доводиться платити. Ви це знаєте. Більше того, завдяки цій ціні високій ціні, яка є фактично моментом відліку, працює дипломатія. Н.П.: Добре, якщо ми вже зайшлися про дипломатію. Зараз уряд Сполучених Штатів кваліфікує так звані ДНР і ЛНР не як терористичні організації, а як - цитую - небезпечних і оpброєних сепаратистів. Що ще мають зробити члени цих угруповань для того, щоб уряд США таки визнав їх терористами? Я добре розумію наслідки цього визнання, бо таким чином США доведеться розглядати Росію не як державу, що фінансує сепаратистів, а як країну, що фінансує тероризм. Погодьтеся, це трішки різні види санкцій і покарань. В.К.: Ох, це дуже важлива штука, про яку ви питаєте. Безперечно, Сполучені Штати вбачають Україну незалежною і суверенною державою, а всю її територію - єдиною і неподільною. У тому числі, і Крим. І кваліфікування цих ("ЛНР" і "ДНР", - НП) організацій як організацій терористичних - дуже слушне зауваження. І я сподіваюся і кажу це на повному серйозні, що Адміністрація до цього дослухається. Але тут є багато інших застережень і зауважень. І не тільки до США. Коли одна країна відправляє свої війська до кордону з іншою країною - це пряме порушення угод про безпеку Організації об'єднаних націй, це порушення статуту і резолюцій ООН. І щодо країни, яка зробила це без згоди на це Ради Безпеки ООН, чекають дуже серйозні санкції. Наведу вам приклад. До того, поки США ввійшли до Іраку, вони отримали резолюцію РБ ООН. До того, поки США ввійшли до Косово, вони вже мали резолюцію Ради Безпеки, так як цього вимагає стаття 7 стаття статуту ООН. Тут потрібно дотримуватися всіх необхідних правил - захистити біженців, для того, щоб захистити населення, для того, щоб упіймати сербського диктатора Слободана Мілошевича. Ми мали всю міжнародну підтримку і погодили це зі світовою спільнотою. Ми погодили найменші деталі, звісно, не доходило, що ми не будемо дивитися туди, дивитимемося тільки сюди, літатимемо на такій-то висоті. Передусім це стосувалося міжнародного права, за яким ви не можете просто так брати безневинних людей і вбивати їх і не нести за це покарання. Тепер ми маємо Росію. В Україні. І це безупинна агресія, і це протирічить міжнародному праву, це протирічить всім статутам та резолюціям ООН. І тут і народи, і країни, і об'єднання Європи мають розглядати і кваліфікувати Росію у певний спосіб і відповідним чином діяти щодо неї. Читайте також: Путін посилює страх ядерної війни - Die Welt Н.П.: В такому разі, чи справді ефективним є перемир'я? Тобто, ми, Україна, єдині, хто його дотримується. В.К.: Ну, тут залежить на чиєму боці більше переваг під час режиму припинення вогню. Тобто, я б ніколи не назвав це аж зовсім дурною справою, це таки має сенс, але треба мати повну картину того, що отримують і втрачають обидві сторони. Якщо ви маєте одну сторону, яку атакують, то їй вочевидь буде вигідним перемир'я. Якщо у невигідній позиції ви, то може, це вам потрібно перемир'я. Якщо на вас тиснуть союзники: будь-ласка, зупиніть бої, а вам в цей час бомбардувань хочеться, а не перемир'я. Наприклад, в косівській кампанії ми одразу показали силу, але у нас там була дуже відчутна перевага в дії, ми домінували. В України такої переваги перед російськими військами немає, у вас постійні бої. Тут така ситуація, коли всі засоби годяться - і дипломатія, і переговори, і союзники, преса, телебачення, навіть приватні дзвінки. Всі способи підходять. Перемир'я само по собі нічого не дає, це лише тактика. І воно має бути потрібне і вигідне обом сторонам, І те, що тільки Україна дбає про дотримання перемир'я - це дуже добре, це дає Україні моральну перевагу в очах міжнародної спільноти. Н.П.: Як ви думаєте, наскільки добре в США розуміють, що відбувається в Україні? В.К.: Я думаю, є дуже великий брак розуміння серед міжнародної спільноти. І це - один із обов'язків і промахів і міжнародної спільноти і загальна і доволі специфічна боротьба за надання і нав'язування дезінформації міжнародній спільноті. Н.П.: Через медіа? В.К.: Через медіа, через публічні заяви, через офіційну позицію - скрізь маніфестація неправди. Н.П.: Як Ви думаєте, щоб могло це змінити? В.К.: Я от думаю те, що під силу українцям, так це давати можливість знати обидві думки. І це треба робити постійно, день за днем, не втомлюватися розвінчувати брехню. Це, як на мене, і є найвищі журналістські стандарти і в цьому і є ваша репортерська робота - робити так, щоб факти були доступними людям. Робити це щодня, не втомлюватися, знову і знову. Читайте також: Баррозу назвав конфлікт на Донбасі війною України і Росії Н.П.: Тоді ви напевно знаєте про ситуацію, коли з боку українських військ донедавна працювали і російські співробітники пропагандистських російських медіа, і знімали вони про звірства карателів. З іншого боку, робота українських журналістів з боку російських військ або навіть сепаратистів - це репортаж з мотузкою на шиї. Бо українських журналістів вважають посібниками фашистів. А російські навіть допити українських заручників або військових бранців знімають. В.К.: О, тут ще один момент: якщо російські журналісти разом з російськими загонами регулярної армії або добровольчими батальйонами росіян входять на територію України, і це показують на російському телебаченні, це - ще один доказ того російська армія і справді перебуває на території України. І це - один з наріжних каменів, відправних точок, які містер Путін намагається заперечити. Він все ще намагається нав'язати світові думку про те, що в Україні немає російських військ. Отих, які у повному боєкомплекті й амуніції. Й уніформі. Із знаками приналежності до військових частин. На території України. Н.П.: Слухайте, те, що російські загони і армія в Україні - це не новина. Якщо не торкатися теми Криму і "зелених ввічливих чоловічків", то вони з'явилися на материковій Україні наприкінці березня. В.К.: Ну, і я таке знаю. Н.П.: Ну, якщо ви про це знаєте, тоді це точно не секрет для міжнародної громадськості. В.К.: Але тут потрібні факти, підґрунтя, потрібна свіжа інформація "з полів", її потрібно оновлювати і підкріплювати і обов'язково оприлюднювати. Н.П.: Ну, добре. Для міжнародної спільноти членство України в НАТО - це реально чи балачки? В.К.: Ну, НАТО - це точно та перспектива, яку потрібно обговорювати в майбутньому. Хоча б тому, що за правилами членства в НАТО, новий член не має перебувати в стані активної війни. Тобто, ви не зможете долучитися до Альянсу, поки не розберетеся з іншою країною. Так заведено. Н.П.: Україні НАТО - потрібно? В.К.: Я вважаю, це ваше право - приєднуватися до тих чи інших союзів, спілок чи альянсів. І на це не має впливати Росія. Якщо український народ захоче, НАТО доведеться вас послухати. Н.П.: Є у вас прогнози щодо найближчих місяців - якою буде війна? Коли вона закінчиться? В.К.: Я б не робив прогнозів і припущень. І всі мої найкращі устремління та побажання - вони разом з вибором українського народу, у якого є свій і дуже певний курс в цій війні. Але передбачати, що саме може відбутися - цього не може ніхто. Війна - це така річ, одна з найбільших загадок людства. І це - спокон віків. Люди на вістрі битви ніколи не знають, що буде далі. дуже часто результат бою вирішують обставини, часто все залежить від сил і міцності духу обох сторін, але все одно, попри всі розрахунки, це дуже непевна річ. Читайте також: Путін - НАТО. Бомба під українську мобілізацію Н.П.: Є шанс, що ця гібридна війна між Україною та Росією перетвориться на Третю світову? В.К.: Насправді, все залежить від того, як і в якій черговості і хто буде втягнутий. Однозначно, ми не хочемо Третьої світової. Але тут я не можу говорити за містера Путіна. Але тут ми обстоюємо принцип: народ України має право на самовизначення щодо власного майбутнього. Н.П.: Ну, український народ раз у раз просить американській уряд надати зброю. І дуже вдячний урядові США і за 2 мільярди кредитів, і за гроші, виділені Україні в межах Акту Підтримки Свободи, і за інші гроші. Але от як по-вашому: чого найбільше зараз потребує українська армія? В.К.: Американський уряд вже надав допомогу щодо засобів зв'язку, надав деякі радари і засоби нічного бачення. І я впевнений, надасть ще і ще. Але знаєте, коли я вперше приїхав до України, то ще тоді пояснював: Україна - не Сирія. У вас велика країна, вона сучасна, одні з найкращих оборонних технологій e світі - родом з України і робляться в Україні. У вас прекрасні виробничі потужності, і Україна в цілому дуже багато чого виготовляє. Тому у вам треба розбиратися і думати щодо власного оборонного сектору. Н.П.: Ну, щодо оборонних технологій є нюанси: одне з найпотужніших виробництв знаходилося у Донецьку, якщо точніше, в Торезі. Там виробляли радіолокаційні станції "Кольчуга". Виробництво вивезли в рамках так званого "гуманітарного конвою" і є знімки, що це підтверджують. Єдиний в Україні завод з виробництва патронів - в Луганську. Місто зараз контролюють бойовики. У нас достатньо патронів, але ситуація не така проста. В.К.: Хвилиночку, у вас є прекрасні потужності в Харкові. І я вам нагадаю, він все ще український. І у вас все ще достатньо виробничих потужностей і можливостей. Я б хотів пояснити українському народові, настільки сильно, наскільки ми підтримуємо вас ззовні, настільки ж сильно потрібна віддача зсередини, з вашого боку. І це дуже важливо - щоб ви змогли мобілізуватися, перепрофілювати, використовувати ваші виробничі можливості. Насправді, ви маєте важелі, ви маєте інструменти, думайте про те, як себе захистити. Що найефективніше - це не знаряддя, це не зброя, це тренінги. Вони ефективніші за все. Добре спрацьовані, треновані, але з гіршим обладнанням загони, впораються із завданням краще, ніж озброєні до зубів люди, які треновані гірше. Н.П.: Є розмови про те, щоб за рахунок США і Канади влаштувати тренінги для українських військових в рамках навчань НАТО. Що ви про це чули? В.К.: Навчання будуть. Але от деталей я вам не скажу. Всі розгадки - в Пентагоні. Н.П.: Що, по-вашому, може змусити адміністрацію Обами змінити позицію і втрутитися в конфлікт Росії і України? В.К.: Ну, Сполучені Штати були активним учасником відстоювання права українського народу на самовизначення з самого початку. І обстоювали можливість народу самому обирати лінію, відповідної якої будуватимуться стосунки з навколишнім світом. І це - основний і принциповий момент для США. Я також хотів би нагадати, що ми - одні з лідерів щодо застосування санкцій щодо Росії. І, звісно, надання і дипломатичної, й іншої підтримки українському народу. Читайте також: Російські офіцери як "граючі тренери" керують ненавченими бойовиками на Донбасі – Міноборони Н.П.: Ми про Росію і її армію зовсім не говорили. На вашу думку, які сильні та слабкі сторони у російської армії? В.К.: У них справді хороше базове спорядження, вони добре адаптуються і орієнтуються у Східній Україні. Хоча те, що ми бачимо зараз, демонструє неспрацьованість і те, що вони насправді не настільки добре треновані. В них непогана і сучасна зброя, вона легша, вони вправно інтегрують в свої власні розробки західні компоненти, тобто, їхні прибори нічного бачення, ті, що вони використовують зараз, вони в оригіналі прийшли з Заходу. Так само, як і танк Т-90. Н.П.: Давайте про слабкі сторони ще поговоримо. В.К.: Вони не настільки переконливо б'ються, й українські позиції щодо росіян в будь-якому разі вдаліші. І вони як раз годяться для того, щоб потрапляти у найм'якіші місця. Н.П.: Якби у вас була можливість порадити щось українському керівництву, якою б була ця порада? В.К.: Те, що я б радив: український уряд має бути дуже добре організованим, пропускати через себе дуже багато інформації перш, ніж робити якісь заяви, дії мають бути добре керовані і координовані. І ще: найсильніша зброя - сила правди. Публічна інформація. І я думаю, російський народ розуміє, що вся ця кампанія агресії щодо України походить від Владіміра Путіна, і що якби не він, вони б і це не підтримали. І ще я б хотів і надихнути, і попросити українців, які мають родичів в Росії про персональні переговори, про персональні розмови, навіть попри весь негатив. Кожного дня ви маєте пояснювати, що ви бачите. Н.П.: І в цей самий час російська армія буде продовжувати обстрілювати українські міста і вбивати мирних українців? В.К.: Буде, поки Путін не скаже їм відійти. Але от російський народ, насправді, розуміє, що відбувається. І вони це не підтримують.

Давид Баташвили, публицист (Грузия)

По мнению грузинского публициста, планы Путина не изменились: постепенный захват восьми областей Украины и полный разгром украинского государства
Когда в 20-х числах августа 2014 года российские регулярные войска вторглись из России в Украину на участке государственной границы между Саур-могилой и Азовским морем, в Украине назывались различные вероятные цели противника. Кто-то говорил, что Кремль хочет повлиять на ход переговоров в Минске. Кто-то - что этим Россия старается вынудить украинское руководство пойти на уступки. Кто-то - что Россия пытается пробить коридор в Крым. Говорили даже о том, что это - попытка пробить коридор к морю для "ДНР". Будто "ДНР" в самом деле существует в качестве сколько-нибудь отдельного от России актора, и будто у состоящих на службе России боевиков и так нет "выхода к морю" в Ростовской области.

На самом деле, было бы совершенно несерьезно предполагать, что Кремль сначала спонтанно решил захватить Крым, а только потом задумался о том, как же теперь пробивать к нему коридор. Также несерьезно было бы считать, что Россия вторглась в Донбасс ради территории только лишь собственно Донбасса. В Кремле и на Лубянке сидят не идиоты. Там сидят люди с конкретными целями. Своей войной против Украины эти люди идут на огромные риски. Причем риски не только для своей страны, но и для себя лично. Разумеется, подобного рода ставки сделаны ими отнюдь не ради Донбасса. Действия московского руководства, как минимум с конца февраля 2014 года (хотя готовились к ним, конечно же, годами) преследуют несравненно более амбициозную цель - полный разгром украинского государства. Это - единственный способ сделать ситуацию в Украине совместимой с евразийским имперским проектом Путина.

Ликвидацию украинской государственности Москва пытается осуществить путем международной войны, выдаваемой за войну гражданскую. Китай непосредственно участвовал в Корейской войне 1950-1953 годов, но при этом формально китайские войска были "добровольцами", воюющими на северокорейской стороне. Нечто подобное россияне осуществляют и в Украине. При этом, любое, даже очень большое, количество российских войск в Украине будет прикрываться брендом "армии Новороссии". Разумеется, нельзя исключать вероятности и открытой, формальной войны России против Украины, как это было в Грузии в 2008 году. В какой-то момент вполне может случиться и это. Однако данный путь связан для России со слишком тяжелыми последствиями в отношениях с Западом, даже в случае российской военной победы. Если же россияне смогут убить Украину под прикрытием "гражданской войны", то, как они надеются, со временем Запад примет новое положение дел. По этой причине метод "а-ля Китай в Корее" для Кремля предпочтительней, нежели формальная международная война.

Разгром украинской государственности планируется осуществить поэтапно. Сначала - постепенный захват территории восьми областей на востоке и юге Украины. Затем либо принуждение Киева к капитуляции, либо наступление на Киев, опять же в рамках "гражданской войны" и под брендом "Новороссии", с целью посадить там марионеточный режим. В обоих случаях целью будет добиться формального признания Киевом конфедерализации Украины и отказа от Крыма. При этом на юге и востоке страны россияне осуществят крайне жесткие и массовые репрессии с целью ликвидации активных патриотов, а также запугивания основной массы населения, рассчитывая таким образом минимизировать движение сопротивления против оккупантов. Что касается центральной и западной Украины, ее Россия намерена держать в состоянии полного хаоса и страшной нищеты. В результате, Россия получила бы фактический контроль над половиной Украины, с ее выходом к морю, экономическими мощностями (в том числе, военной промышленностью), а также природными и демографическими ресурсами. Оставшаяся же, "сомализированная", половина Украины уже не была бы преградой для путинского имперского проекта.

Могут быть различные сценарии достижения Россией этих целей. Приведу лишь один из них - в качестве примера.

Сегодня мы видим, как Россия, во-первых, ежедневно закачивает в Донбасс все новые военные ресурсы, а во-вторых, постоянно гонит контролируемые ею силы на штурм украинских позиций, вынуждая Украину вести беспрерывную трудную оборону. Очевидно, россияне рассчитывают на то, что в определенный момент украинские войска не удержат фронт и будут вынуждены начать сдавать позицию за позицией. Первой промежуточной целью России является выход на внешние границы Донецкой и Луганской областей, в первую очередь - на западную границу Донецкой области. В таком случае, Мариуполь окажется внутри довольно глубокого выступа контролируемой Украиной территории. После этого последует российский удар с севера на Бердянск и Мангуш, в результате которого Мариуполь и обороняющие его войска окажутся в окружении и потерпят поражение. Результатом станет дыра в южной части украинского фронта, которую украинское командование не сможет в достаточной степени прикрыть. Россия воспользуется этим для наступления на Мелитополь, и затем на Перекоп. После этого новый промежуточный рубеж будет определен примерно по линии: нижнее течение Днепра - ареал к востоку от Запорожья - ареал к востоку от Павлограда - район Изюма.

А через некоторое время начнется следующий этап. На этот раз целями будут Черноморье (Одесса-Николаев-Херсон), а также Харьков. На первом этапе нового наступления Россия будет действовать примерно как весной 2014 года в Донбассе, только еще более откровенно и активно. В то время во всех этих областях Украины российская пятая колонна проиграла. В значительной степени, за счет противодействия основной массы местных жителей. Однако на этот раз основную роль будут играть непосредственно российские диверсионно-разведывательные группы. В то же время, пока что притаившаяся пятая колонна будет максимально активизирована. Сразу же за этим последует уже наступление российских войск и боевиков. Как и на предыдущих этапах - под брендом "Новороссии". Следует отметить, что вместе с ростом размера оккупированной территории будет расти и количество российских военных сил в Украине. Как регулярных войск, так и новосозданных вооруженных формирований из завезенных граждан России и местных предателей.

И наконец, Днепропетровск. Этот город, вместе с окружающей его группой населенных пунктов, крайне трудно захватить, наступая только с востока. Но ситуация изменится, если, в результате захвата Черноморья, враг окажется не только на восточной, но и на западной стороне Днепра. В случае захвата этого ключевого бастиона, цель Кремля по оккупации нужной ему половины Украины будет достигнута. Ему останется лишь закрепить успех.

В оккупированной части Украины будут массовые репрессии, либо изгнание патриотической части общества. Сделано это будет руками представителей российской агентуры родом из Украины. В ответ на возмущение иностранных правозащитников Россия будет разводить руками и говорить, что во время гражданской войны некоторые эксцессы случаются
Для закрепление успеха России потребуется либо захват Киева с посадкой там марионеточного режима, либо капитуляция киевского правительства вследствие кажущейся безвыходности его положения. В обоих случаях, Кремль добьется от Киева признания потери Крыма, а главное - конфедерализации, то есть оформленного раскола украинского государства, при возможном сохранении его формальных границ (кроме Крыма). Разумеется, "договор" будет содержать множество пунктов, каждый из которых будет дополнительной гарантией непосредственного и твердого контроля Россией над половиной Украины. Международному сообществу Россия заявит, что произошедшее является компромиссом, которого Россия добилась от противоборствующих сторон в украинской гражданской войне, и что весь мир должен быть благодарен России за ту роль, которую она сыграла в прекращении кровопролития и восстановлении мира в Украине. При этом в оккупированной половине Украины будет производится массовое репрессирование, либо изгнание патриотической части общества. Сделано это будет руками представителей российской агентуры родом из Украины. В ответ на возможное возмущение иностранных правозащитников Россия будет разводить руками и говорить, что во время гражданской войны некоторые эксцессы, к превеликому сожалению, неизбежны, и единственный способ их прекратить - это остановить войну путем вышеназванного "компромисса". После этого, ресурсы сопротивления оставшейся не оккупированной части Украины будут минимизированы - оккупированная половина будет Россией надежно защищена, а сопротивление новому положению дел в центральной и западной Украине уже России помешать не сможет.

Итак, реализация такого, либо похожего, сценария означает полную победу России и национальную катастрофу для Украины. Хорошая новость в том, что всего этого, скорее всего, не произойдет. Все это - очевидные планы Кремля. Претворяться в жизнь им совершенно необязательно. Произошедшие на данный момент боевые действия продемонстрировали как огромные трудности, с которыми Россия сталкивается при достижении поставленных целей, так и упорство украинского сопротивления, несмотря на все проблемы в украинской военной машине. Главная трудность для россиян заключается как раз в чрезвычайной амбициозности их целей в этой войне. Недостижение же этих целей не позволит России завершить войну с успешным для себя итогом. Ибо, повторюсь, объект вожделений Кремля - отнюдь не Донбасс. Очевидно, что как бы ни старалась Москва, украинцы в состоянии выдержать ее натиск и заставить ее войска увязнуть, не достигнув конечных целей.

Более того, время, которым Россия располагает для выполнения своих амбициозных задач, ограничено. С одной стороны, пока идет война с Украиной, перелом сформировавшихся на данный момент негативных тенденций в российской экономике практически исключен. Переход этих негативных тенденций в непосредственную политическую угрозу путинскому режиму - вопрос времени. Пусть нас не смущает нынешний имперский психоз в российском обществе. Вспомним, что в начале Первой мировой войны в основных странах-участниках большинство населения приветствовало войну, как средство осуществления их национальных амбиций. Но со временем настроения населения изменились. И в первую очередь - как раз в России.

С другой стороны, правление Обамы в США закончится в ноябре 2016 года. С началом 2017 года власть перейдет к новому президенту. Даже сейчас США уже совершают действия, направленные против российских интересов. Очевидно, что, еще при Обаме эти действия будут продолжены и углублены и в будущем. Но если война в Украине все еще будет продолжаться в 2017 году, можно смело предположить, что действия США при новом президенте станут еще более жесткими и результативными. На сегодняшний день оставшееся окно возможностей для достижения целей Путина - около двух лет. Если за этот срок он не сумеет осуществить все те ужасы, которые описаны в вышеприведенном сценарии - Украина, скорее всего, выстоит.

А вот Путин - наоборот. Перспективы его режима в любом случае не блестящи, но успешное осуществление имперских амбиций увеличило бы его шансы на внутриполитическую стабильность. Однако если Путину не удастся уничтожить Украину, падение его режима, напротив, станет более вероятным. Слишком уж хорошо постаралась его же собственная антиукраинская пропаганда. И слишком много он вложил в борьбу против Украины. Конечно, ни Украине, ни Грузии не стоит обольщаться по поводу излишней адекватности пост-путинского российского правительства, но, по крайней мере, непосредственные и уже задействованные планы по разгрому государственности наших двух стран (да-да, в Грузии россияне тоже работают над этим вопросом) сойдут на нет.

На самом деле, война, которую ныне ведет Украина - это ее война за независимость, потому что по результатам этой войны решается вопрос - будет или нет существовать реально суверенное украинское государство. И вопрос этот решается на много поколений вперед. Если Украина выстоит сейчас, то с какими бы проблемами ей ни пришлось столкнуться в будущем, будут ли они исходить опять из Московии, или из других источников, сама украинская государственность, как таковая, не будет под угрозой еще очень долгое время. Несмотря на нынешний жестокий натиск с востока, наверняка все будет именно так.