В конце этого года инициативной комиссии из угодливых жителей Пуэблы пришла в голову гениальная мысль преподнести подарок губернатору Маурисио Мартинесу, много лет творившему произвол на государственных землях.

Ломая голову, что бы такое подарить человеку, у которого и так все есть, они придумали вручить ему огромный альбом со словами признательности и подписями всех выдающихся жителей города.

Нашлись добровольцы, разыскавшие этих знаменитостей. Нашлись и десятки на все согласных знаменитостей. Может ли владелец чего угодно, пусть даже хорошей репутации, не положить все, что у него есть, к ногам того, кто охраняет его право собственности?

Подписались все. Владельцы латифундий, которые нельзя объехать за один день даже на поезде, владельцы фабрик, на которых рабочие вкалывали по восемнадцать часов в день, владельцы магазинов и доброго имени. Подписался тот, кто мог, и тот, кто не мог.

Доктору Куэнке альбом принесли уже до краев полный восхвалений и подписей именитых горожан. Никто даже не мог усомниться в человеке таких строгих правил и такой щедрой души, потрясающем диагносте, человеке настолько тонком, что ему было совестно брать плату за свой труд, человеке, единственное чудачество которого состояло в том, что он лечил бедных бесплатно.

Диего Саури пришел к доктору Куэнке с Эмилией, когда тот с улыбкой изучал словесные коленопреклонения своих земляков.

– Что вы думаете по этому поводу, друг мой? – спросил его доктор Куэнка.

– Это просто гнусно! – сказал Диего, заглянув в книгу. – Что вы думаете делать?

– Я уже сделал, – очень просто ответил доктор.

Диего взял альбом, пролистал его и нашел запись, сделанную его другом: Я хочу оставить своим детям в наследство только одну вещь: паралич спины перед лицом тирана.

Диего, улыбнувшись, провел рукой по лицу.

– Но, с вашего позволения, я вырежу это. Вы же не хотите серьезных проблем? Думаю, вам не нужно напоминать, кто такой губернатор.

– Нет, – сказал доктор Куэнка. – Но не будем ничего вырезать. Есть удовольствия, в которых нельзя себе отказывать. Правда, доченька? – спросил он у Эмилии.

Через три дня пришел приказ задержать его и посадить на неделю в тюрьму за пьяный скандал в три часа ночи.

– Но вы же никогда не бывали пьяным! – пришел в ярость Диего Саури.

– Это неплохой аргумент, – сказал доктор Куэнка. – Жалобу подписали трое соседей. Не беспокойтесь, ничего со мной не случится. Вы же видите, как часто попадает в тюрьму Хосе Ольмос-и-Контрерас.

Ольмос был директором газеты «Вое де ла Вердад», и Диего действительно знал, что он садился в тюрьму и выходил из нее так же невозмутимо, как со спиритических сеансов.

И так же вышел из тюрьмы доктор Куэнка восемь дней спустя. У ворот около полуночи его встречали его «воскресные» друзья под предводительством аптекаря Саури, сестер Вейтиа и засыпающей Эмилии.


С тех пор доктор и его друзья были занесены в список неблагонадежных. Ни с того ни с сего два-три друга друзей их друзей захотели посещать воскресные вечеринки, и, поскольку никак нельзя было отказать людям, проявившим такой интерес к искусству, медицине и общению с духами, о которых там так много говорили, эти собрания буквально со следующей недели утратили весь свой политический пафос и удвоили интерес к театру, музыке и другим искусствам, первым и главным из которых было искусство лицемерия.

Они уже не говорили о социальных проблемах и не критиковали правительство, все выглядело безобидно – сплошное пение и декламация, но все, кто должен был что-либо знать, знали это, и все секреты в этом мире заговорщиков хранились ими, как хранятся сокровища.

Даниэль Куэнка, который после окончания школы захотел изучать право, как и его брат Сальвадор, посещал занятия в одном из университетов на юге Соединенных Штатов. Ему не исполнилось еще и двадцати лет, когда он начал ездить по штатам Чиуауа и Сонора, знакомясь с группами либералов, готовыми выступить против диктатуры Порфирио Диаса. Однако по воскресеньям об этом не говорилось ни слова, все лишь интересовались у доктора здоровьем мальчиков и их успехами в учебе.

А в другие дни барабаны, зачехленные по воскресеньям, звали к оружию, и этот клич передавался из уст в уста, из письма в письмо.


Эмилия слышала их бой иногда за спиной, а иногда в своей смышленой и красивой головке девочки-подростка. Ее пятнадцатилетие использовали как повод, чтобы провести в доме Саури первое собрание Антиперевыборного клуба. Такие объединения не только не запрещались, но даже были довольно популярны как безобидное проявление демократизирующей воли правительства. День рождения Эмилии закончился криками: «Да здравствует Родина!» и «Долой авторитарный режим!»

Эмилия поняла с первого дня: это путешествие она никогда не забудет. Ее глаза за эти дни насмотрелись таких ужасов, что даже много времени спустя она боялась их закрыть и снова встретиться с войной и ее злодейством. Только Даниэль мог подвергнуть ее такому испытанию, и, только пойдя за ним, она смогла смириться с этим тлением и этой болью как с чем-то неизбежным. Поезд шел, минуя ряды повешенных, с языками, вывалившимися наружу, и она прижималась к Даниэлю, чтобы забыть эти исказившиеся лица, забыть маленького мальчика, пытавшегося достать до ботинок отца, болтавшихся в воздухе, скорчившуюся на земле фигуру женщины, зашедшейся в крике, невозмутимые деревья одно за другим, на каждом – свой мертвец, этот единственный плод в пейзаже войны. Они с Даниэлем обхватили друг друга руками, не в силах закрыть глаза, пораженные первым кошмаром, и не вправе пропустить остальные. Через несколько часов, преодолев совсем небольшой путь, они разглядели колонну оборванцев, за которой гналась другая такая же, но это были всадники, расстреливающие немощных стариков, рано постаревших детей и женщин, пойманных за охваченными пожаром домами, откуда доносился запах, пронимавший до костей и заставлявший мысленно рисовать всю гнусность и мерзость этой картины. Иногда поезд останавливался на целый день, поступал приказ ждать какого-нибудь генерала, который приезжал, загружал в вагоны партию солдат с загноившимися ранами и забирал с собой очередной улов новичков, страстно желающих поиграть с пулями. Тогда Эмилия дрожала от страха, что кто-нибудь заберет Даниэля, как забирали мужчин у солдаток, брошенных в вагоне, внутри которого затихли их голоса, прервалось пение, слышался плач, а потом они снова запели потихоньку: Пустяк для меня – жизнь свою потерять, если дело мужчин – умирать, умирать.

На вопрос, как она может участвовать в двух беседах одновременно, Эмилия ответила, что подобная практика генетически заложена в женщинах ее семьи и что некоторые, как, например, ее тетушка Милагрос, способны усваивать темы четырех бесед одновременно. Может, этот феномен обусловлен страной, в которой они жили, ведь в Мексике происходило столько всего одновременно, что если человек не мог следить за несколькими событиями параллельно, то не поспевал уяснить себе самые важные из них. Можно было взять в качестве примера мексиканскую революцию, заставившую весь мексиканский народ буквально ползать на четвереньках. Убив Мадеро, Викториано Уэрта – по словам Диего Саури, величайший предатель в истории Мексики – захватил президентскую власть в республике и еще до конца 1913 года распустил Конгресс, заткнул рот прессе, посадил в тюрьму несколько членов парламента и уничтожил самого выдающегося из них. Избавившись таким образом от публичной критики, он наделил себя чрезвычайными полномочиями и предложил провести выборы… никогда. То, что произошло потом, не смог бы пересказать даже человек, способный видеть и осмыслять одновременно. На юге продолжалось восстание Сапаты. В штатах Сонора, Коауила и Чиуауа взялись за оружие все, начиная от губернатора-мадериста и кончая Панчо Вильей, бывшим преступником, воспитанным на мудрости пастухов с окрестных гор. Диего Саури писал в одном из своих длинных писем, которые Эмилия по многу раз перечитывала: «Страна, похоронившая Мадеро как правителя, возродила его как символ своей надежды». Сил контрреволюции оказалось достаточно, чтобы нанести удар по хрупкой демократии Мадеро, но недостаточно, чтобы восстановить национальный договор. По всей стране за эти жестокие и долгие полтора года поднялись против узурпатора, – объединенные ненавистью к нему, а не соглашением о том, что нужно делать после захвата власти, – самые разные группировки, представлявшие самые разные интересы. Они сумели уничтожить армию Порфирио Диаса, чего не смог сделать при жизни Мадеро, и добились того, что Уэрта подал в отставку и отправился в изгнание, как любой воин, потерпевший поражение, но свободный и живой, чего сам он не позволил проделать свергнутому им президенту. Повстанческие армии вошли в Мехико, единые в стремлении к победе, но разделенные в своих целях. Одни из них представляли светский и промышленный Север, образованный и деловой, равнодушный и амбициозный, другие защищали индейское и колониальное наследие, хотели справедливого раздела земли, чтобы избавиться от нищеты и несчастий, преследующих их всю жизнь. Час триумфа, писал аптекарь, стал часом разлада и конфликта....

Начальник новоствореного Управління МВС із забезпечення повернення активів, одержаних злочинним шляхом, юрист Олена Тищенко у програмі Еспресо.TV "Вечір з Миколою Княжицьким" - про те, як працюватиме її відомство, виведені активи українських олігархів та як їх повернути

Про призначення

Запросив пан Аваков. За що я йому дуже вдячна. Я сподіваюся, що він не буде шкодувати про це. Тому що поки що нам всім доводиться переживати певний прес, в тому числі, з боку ЗМІ. Сподіваюся, що це швидко завершиться і ми перейдемо до нормальної роботи.

Про себе

Я народилася в Миколаєві. Я потрапила до Києва, коли стала студенткою КНУ ім. Шевченка, де я отримала юридичну освіту. Після цього я працювала в Україні в комерційній сфері близько 10 років і після Помаранчевої революції перейшла до роботи в Комітеті Верховної Ради з питань боротьби з оргзлочинністю і корупцією. Прийшла після Майдану, після 11 кримінальних справ по тому підприємству, в якому я тоді працювала, по тому холдингу. Власники мали тяжіння більше до БЮТ тоді і тому вони були не на боці влади, скажімо так. І проти них було порушено цілу низку кримінальних справ, дуже багато збитків завдано і 25 постанов мною було скасовано лише за той рік в судах. Квінтесенцією моєї правової діяльності стала фраза, яку я запам`ятала на все життя від одного судді, який сказав: "Я візьму у Вас гроші, оскільки на іншому боці податкова, але якщо Ви доведете, що Ви на 100% праві". Тільки так деякі погоджувалися працювати.

У нас статтю про "дачу хабара" потрібно декриміналізувати років на 5. Якщо ми хочемо дійсно отримати якусь боротьбу в цьому напрямку. Це проти всіх світових стандартів, але відповідно до наших реалій. Бо не завжди світові стандарти можуть бути застосовані в наших реаліях.

Повертаючись до моєї біографії. Після всього цього періоду роботи в комерційних структурах я дуже свідомо після Помаранчевої революції пішла працювати до Комітету ВР. Десь за 6 місяців я впевнилася, що швидких змін в країні не буде. Тому що я побачила у Верховній Раді колишніх генпрокурорів, які не знали Конституцію. Я маю на увазі Потебенька. Я тоді пропонувала законопроект про відшкодування державою збитків, завданих слідчим під час кримінального провадження. Потебенько на Комітеті сказав, що хіба держава повинна відповідати за дії слідчих… Справа в тому, що за Конституцією – повинна.

Після цього і деяких ще випадків я вирішила пошукати правди десь в іншій країні. Я поїхала до Англії і отримала юридичну освіту там з нуля повну. Ступінь магістра міжнародного бізнес-права з дисертацією з міжнародних фінансових злочинів у Лондонській школі економіки. Це як в нас кандидат наук.

Після цього я працювала за кордоном тривалий час в якості юриста, потім в якості кроскоординатора міжнародних судових спорів.

Про затримання в Росії

Я не сиділа у в`язниці. Юридичною мовою я була затримана. Це такий період моєї біографії, який став для мене ключовим в багатьох значення цього слова. В останній моїй справі, яку я вела, я була юристом досить неоднозначної особи – громадянина Казахстана Мухтара Аблязова. Але крім нього, фігурантами цієї справи були ще представники, в тому числі, радикальної російської опозиції (Бєлов-Поткін та інші). Вони мали якісь бізнес-проекти з паном Аблязовим, за рахунок чого фінансували свою діяльність. Це якось пояснює все те, що стало можливим зі мною в Росії. В Росії працювала над справами моя юридична фірма і це був дуже великий судовий процес, який одночасно йшов в Англії, на Кіпрі, в офшорних країнах, в Росії, в Нідерландах, в Швейцарії. Увага до цього прикута була досить значна.

Так сталося, що я прилетіла в Росію на два дні у юридичних справах. На той момент я не перебувала в Росії ні в розшуку, не було пред`явлено мені жодних звинувачень, але я прилетіла, мене ввечері затримали. Наступного ж дня в Росію прилетіли юристи з Англії і дали проти мене свідчення, що зі слів їхнього клієнта, вони вважають, що я причетна до злочинної діяльності, яка мала місце в Росії в період з 2006 по 2009 роки. Після цього мене було заарештовано спочатку на два місяці, потім це було продовжено. Незважаючи на те, що стаття була так звана "неарештна". В Росії взагалі тенденція така, що вони звинувачують юриста в тому ж самому, що і його клієнта. Два слідчих зі списку Магнітського займалися моєю справою, а суддя зі списку Магнітського погодив мій арешт. Це люди, проти яких були введені санкції за те, що вони були причетні до вбивства, по суті, у в`язниці відомого юриста, який працював з західними інвесторами – Магнітського.

Після мого затримання я провела там чотири місяці. З них я два тижні голодувала. В цілому, весь цей час я боролася, доводила, що я винятково юрист і не хочу демонізувати, насправді всі – люди і навіть ті слідчі, які виконували певні завдання свої, вони не дуже мене там хотіли. Першим питанням слідчого, коли мене там затримали, було: "чому ви взагалі сюди приїхали?". Бо було все достатньо зрозуміло. Врешті-решт, доводячи свою правоту, ми домовилися, що мене звільнять, але домовилися як: я підписала заяву про те, що я дозволяю застосувати щодо мене амністію, за це я не визнаю своєї провини, але, дозволивши використати щодо мене амністію, я відмовляюся від будь-яких прав про подальше оскарження дій російського слідства. Оце така була угода, якої ми досягли.

Про майбутню роботу в МВС

Робота з повернення активів важлива, тому що вони годують тих осіб, які наразі знаходяться за кордоном, які дуже хочуть повернути ситуацію назад або повернутися, як "ляльководи" до цієї держави. Тому що за рахунок цих коштів фінансують події на сході. Тому що ці кошти, які в нас вкрадені і те що ми маємо на сьогодні, – ті зарплатні, збіднилих громадян внаслідок курсу гривні – це наслідок того, що з країни виведені шалені кошти, бюджет спустошений.

Крім того, в нас багато майнових активів, які не просто ще в країні, але які ше приносять прибуток кожного дня тим же самим особам, проти яких порушені кримінальні справи, які мають провину перед державою. І шляхом різних способів ці активи потрапили до приватної власності. Один з прикладів – це велика будівля в центрі Києва, яка будувалася як будівля суду і раптом вона стала належати банку сину Януковича. В нас є і такі кошти. Я думаю, потрібно повернути спочатку це і це нормальний підхід і це можна вже реалізовувати.

Дуже багато людей, які тут залишаються, співпрацюють з тими, хто втік, виступають "фронтами" по їхніх бізнес-активах, ведуть бізнесову діяльність, переводять кошти. Якщо ви думаєте, що чіпляючи тих осіб, можна не зачипити когось тут, то це неможливо. Весь вал негативної інформації, яке вже ми відчули, зрубати нас на корню, наше управління і мене персонально – це пояснюється частково і цим.

*

В повноваженнях мого управління немає порушення кримінальних справ. Ми надаємо допомогу слідству, аналізуємо схеми виведення коштів, допомагаємо шукати кошти за кордоном і ми можемо вказати слідству на деякі факти, які свідчать про наявність складу кримінально-карного діяння. Але останнє слово за слідчим.

Про приватизацію "Криворіжсталі" Пінчуком та Ахметовим

Я працювала над цією справою, я була там на стадії апеляції. Фактично рішення суду було написано за тими матеріалами, які я надала. Коли готувалася ця справа, перше рішення в "Криворіжсталі" було суто політичним. Всі розуміли, що це незаконно. Справа в тому, що компанія, з якою я працювала до цього (металургійна компанія), вона допомогла мені з фахової точки зору. Ми розібрали виробничий цикл "Криворіжсталі" на частини і наклали його на умови конкурсу з приватизації. Там було те, що вимогою до покупця стало придбання мільйона тонн коксу українського виробництва на рік. Це при тому, що "Криворіжсталь" був єдиний на той момент завод в Україні, який був забезпечений власним коксом на 85%. Це при тому, що за хімічним складом продукції вони все одно потребували 25% російського коксу, бо він інший за хімічним складом і лише він давав продукцію. Умову цю було введено через 10 днів після того, як була сформована відповідна компанія Пінчука і Ахметова, яка на двох саме й виробляла мільйон тонн на рік. Це була штучна, необгрунтована умова цього конкурсу і там була змова очевидна.

Є апеляційна постанова, в якій все це було детально виписано. Я досі не розумію, чому ті факти тоді не отримали свого розвитку. А мала бути кримінальна справа проти Пінчука та Ахметова (2004 року Інвестиційно-металургійний союз Ріната Ахметова та Віктора Пінчука приватизував "Криворіжсталь", - ред.). Були свідчення Чечетова про те, як йому телефонували і казали, які умови конкурсу поставити (у 2004 році Михайло Чечетов очолював Фонд держмайна, - ред.) і що зробити. Справа в тому, що постанова суду – це юридичний факт, який не потребує доведення. Думаю, зараз вже кримінальну справу проти них не заведеш.

Про те, чому поїхала з країни

Тому що я відпрацювала в цій справі, зробила економічну програму з урядом, коли ми знижували ціни на цукор, який раптом злетів до небес, бо цукор тоді був у Суркіса, ще в декількох бізнесменів, які були наближені до Кучми якраз, а кордони були перекриті програмою "Контрабанді стоп". І цукру в країні немає, контрабандного також немає. Вони підвищили ціну з 2 до 10 грн.

Про те, скільки Курченко вивів награбованого за кордон

Курченко, наприклад, по лише одній фізичній особі перевів готівкову форму 13 млрд грн за короткий період часу. Це на той момент був $1 млрд 625 млн. І це лише одна фізична особа з великого кола підставних фізичних і юридичних осіб, через яких Курченко відмивав гроші. Звичайно, навряд чи ці люди отримували ці кошти готівкою на руки, це була просто банківська оборудка. Ці кошти заходили під іншим виглядом до того ж банку або до іншого банку з його системи і виводилися за кордон. Дуже часто вони виводилися в Латвію, тобто є інформація, як це відбувалося.

За цими первісними крокам порушена вже не одна справа, але насьогодні ми ініціюємо вперше в історії МВС, до речі, створення спільної слідчої групи з латвійськими правоохоронцями. Ми готуємо документ, а в них вже по факту порушена справа відмивання грошей Курченка там, за кордоном, в них є їхня інформація, в нас є наша і зараз ми готуємо документи, щоб вийти до них буквально наступного тижня з ініціативою щодо створення спільної слідчої групи.

Це дасть нам нереально потужний механізм для розслідування, тому що вони - частина ЄС. Тобто на нас працює все законодавство ЄС, до якого нам ще дуже далеко.

Про справу Злочевського

(Микола Злочевський, екс-міністр екології при Януковичі. 2014 року Велика Британія заморозила $23 млн Злочевського за фактами їхнього відмивання у Сполученому Королівстві. На початку цього року обвинувачення з нього були зняті, - ред.)

Англійські суди – хороші, але передусім, для самих англійців. У справі Злочевського – це нонсенс, бо програла британського корона, тому що документи подавали правоохоронці англійські. Але справа в тому, що англійський суд залежить від доказів і від своєчасного їхнього подання. Є певний формальний шлях. Так от українська сторона просто не передала документи, які були потрібні вчасно, до судового засідання. Це велике запитання, відповідь на яке повинна бути надана за допомогою Кримінального кодексу України. Треба, щоб було проведено розслідування і треба встановити всі факти, в тому числі і факти спілкування службових осіб з Генпрокуратури України з захистом пана Злочевського.

Про те, чи можна купити Олену Тищенко

Після мого "російського періоду" в мене дуже змінився світогляд і купити мене точно неможливо, тобто я жива людина, але купити мене неможливо. Не цікавить. Я бачила, як розпадаються на частини 32-мільярдні імперії, я працювала в таких справах. Для мене все дуже умовно. Для мене є дійсно втома від тієї корупції, бруду і криміналу, який панує в нашій країні досьогодні.

Я буду віддавати свою зарплату співробітникам свого управління. Бо я не знаю, як ще нормальних фахівців запросити на держслужбу. Мені є на що жити, і це дозволяє мені бути ідеалістом тривалий час.

Про колишнього чоловіка та дітей

В мене колишній чоловік займається бізнесом і в принципі він якоюсь мірою підтримує дітей. В мене діти захищені, і це для мене головне. Це дає мені можливість працювати. Він мій колишній чоловік, але хороша людина, і він також негативно налаштований до того всього, що відбувалося до сьогодні. І як бізнесмен, він дуже багато страждав від цього: від схем Курченка, коли його, як нафтотрейдера, було фактично відсунуто від торгівлі, коли зайшли контрабандисти. Тобто він нормальна людина, але проблема в тому, що не здає знайомих: я прошу інформацію про того, про того, але не дає…

Про співпрацю з Аваковим

Я сама на нього виходила, і не один раз, з пропозиціями і проектами. Я розсилала схеми йому, як можна повертати кошти, я малювала, яким чином вони виводяться з України, і показувала, що ми маємо робити, як має діяти управління, яке ми створюємо в МВС. Після певного часу, коли створилася така напруга, що треба щось робити і треба мати якусь аналітику поза межами МВС і поза кордонами України. На жаль, на сьогодні в нас хороше слідство, воно працює на території країни дуже добре, але воно не готове до роботи за кордоном з великої кількості причин. По-перше – перед ними не ставили подібні завдання, по-друге – не володіють мовами. По-третє – от мене питають, чому мене призначили. Я відповідаю, що от назвіть мені ще одного юриста, який отримав юридичну освіту тут, пропрацював 10 років тут, потім отримав юридичну освіту за кордоном, пропрацював понад 8 років там, працювала на захисті у справах, в тому числі щодо відмивання коштів.

Про те, з чого почне роботу в управлінні

Перш за все, це ті справи, які вже на слуху і потрібно давати суспільству якусь відповідь і взагалі – розслідувати за законом.

Це справа Курченка, звичайно, розшук коштів, встановлення порядку виведення коштів і це розшук коштів за кордоном, а також робота з тими активами, які ще залишилися в Україні.

Це, звичайно, "БРСМ" і Ставицький. І нафтобазу цю, і нафтопродукти ці потрібно було арештовувати ще рік тому. І у нас є механізм щодо заочних вироків. Я не розумію, що заважало тоді, але зараз я вже в системі і буду знати, що заважає, і буду допомагати усунути це.

Не треба все цілком розслідувати, треба розслідувати невеличку частину, довести її, подати до суду, отримати заочний вирок і стягнути майно. Не треба чекати 10 років, поки ми встановимо всі схеми Курченка або всі схеми "БРСМ" і Ставицького, достатнього того, що ми маємо хоча б за для того, щоб стягнути те, що в нас вже є, або те, що арештовано по санкціях, або те, що ми найближчим часом будемо дізнаватися і дізнаємося. Я розумію, що це не повинна бути "боротьба з вітряками", а мають бути конкретні результати. Тому ми маємо починати з того, що лежить поруч.

В органах державної влади відчувається, що певні особи працюють на інший бік. Я не буду брати когось за шкуру і казати, що це він, але це відчувається. Навіть в моїй роботі моїм завданням буде на кожному етапі, як тільки я побачу, що хтось не дає йти далі, хтось ставить палки в колеса і, з дозволу міністра, я буду залюбки оприлюднювати прізвища.

Про протидію новоствореному відомству

Я ще не стала до справи і вже проти мене такі закиди шалені, які відбуваються за декілька днів. Їх буде більше, ми ж воюємо не з хлопчиками та дівчатками, а воюємо з потужними силами, які мають свої медіа, які мають кошти на все це. І в принципі, я вже проходила піар-кампанії проти себе, проти мене вже так воювали. Чорний піар проти мене застосували, коли потрібно було в Росії виправдати мій арешт – раптом я стала відома там, а раніше ніколи не була.

Про проблеми антикорупційної боротьби в Україні

Немає єдності в команді. Взагалі немає. Це велика проблема. Раніше на Заході були такі ж самі ситуації, коли кожен орган чи ланка влади були в такому собі "вакуумі", самі в собі. Але зараз, навіть на Заході, вже ніхто так не працює. І це нормально. Якщо ви працюєте в будь-якій комерційній установі, якщо ви власник бізнесу, то ви хочете, щоб ви всі були однією командою. В Україні немає єдиної команди. Навіть ці нападки на мене зараз, вони штучні, замовні, прописані, але навіть коли Лещенко зараз на мене нападає, я на нього дивлюся і думаю, ти журналіст скандальний або ти частина влади і частина коаліції? Людина має зробити вибір. Якщо ти частина коаліції, то навіщо ти поливаєш брудом призначення в самій коаліції? Тим паче – це технічне призначення, я ж не потрапила на посаду міністра. І нападки ці дуже штучні, і це розхитування суспільства. Те, що ми бачимо, я бачила – тут в нас мета, а тут ми всі, і поки ми йдемо до мети, просто ця гризня вся заважає добігти. Нам не потрібна така ситуація, бо ворог ззовні. А ми робимо собі ворога у середині. Єдності немає однозначно. Це проблема, яка заважає.

Друге – я бачу, на жаль, дуже велику кількість популізму, від якого, я сподіваюся, ми будемо відходити. Бо від створення багатьох антикорупційних органів нічого не зміниться, треба змінювати систему не екстенсивним шляхом, а інтенсивним. Не треба… от зараз кажуть, що давайте створимо ще орган з повернення коштів під Мін`юстом. Якщо ми маємо його створити і нам за це гроші дадуть, ну давайте створимо, але справа в тому, що суто юридично – він нічого не зробить, поки справу не розслідують, майно все не знайдуть шляхом слідчих дій і шляхом розкриття банківської інформації і тільки після цього цей орган може взяти на себе функцію Мін`юста наймати юристів і відправляти їх до іноземних судів, щоб стягнути майно.

Ну добре, буде окремий орган і ми поставимо "галочку", ЄС поставить "галочку" - нам дадуть якісь кошти, але ж вибачте, через три роки такого управління ми залишимося з п`ятьма органами протидії корупції, п`ятьма органами з повернення коштів, ще з чимось, а воно не буде працювати! Бо систему треба міняти не по формі, а по змісту.

Сегодня в Мукачево произошли известные события. “Правый сектор” стрелял по милиции. Милиция стреляла по “Правому сектору”. Трое убитых, несколько раненных. Вся Украина на ушах. “Правый сектор” собирается возле АП. Порошенко приказал разоружить бойцов ПС. Ярош утверждает, что милиция стреляла первой. Что все это значит?

На самом деле происходящее не укладывается в рамки конфликта «хорошие против плохих». Как бы кто лично не оценивал ту или другую сторону. Всё гораздо шире и печальнее. Сейчас мы видим аналог Врадиевки лета 2013-го в новых, изменившихся условиях. То что происходит — это последний маркер того, что система нынешней украинской власти может теперь рухнуть в любой момент. Таким же маркером была Врадиевка два года назад. Т.е. что-то подобное неизбежно должно было произойти. А конкретный повод не имеет значения.заўсёды вось так, калі повадам правакацыя..

Теперь, как и после известных событий два года назад в Николаевской области, неизбежен силовой путь ликвидации нынешней власти. По какому поводу, в какой срок и в какой именно форме предсказать невозможно. Но общее направление процессов окончательно понятно. Зразумела, хто правакатар? Ці чые цыгаркі?

Украинская псевдоэлита, которая ничему не научилась после Майдана, привела систему в окончательный упадок. Который, на данный момент, характеризуется следующими признаками:

1. Государство потеряло монополию на насилие. В немалой степени этому способствовала позиция властей — «ни мира, ни войны» с РФ. В итоге мы с одной стороны имеем мобилизацию протестной части украинского общества. В т.ч. и вооружённую мобилизацию. При том, что данная часть общества крайне неоднородна по своему качеству. То бок падонства многа? Ну дык пакуль падонства многа, то значыць праўды сярод іх няма і яны ворагі Украіны.

С другой стороны на лицо несостояние и, главное, нежелание «старых» силовых структур бороться за сохранение нынешней правящей псевдоэлиты у власти. В т.ч. и потому, что значительная часть «силовиков» не уверена в перспективах собственного обогащения в будущем. А «новые» силовые структуры не созданы. т.к. цели и задачи «новых силовиков» входят в конфронтацию с интересами правящей псевдоэлиты. Заблытаўся пан у памнажэньні мінусаў на мінусы

2. Государство потеряло право на арбитраж. Тотальная коррумпированность всех судов, прокуратур, мвд привела к тому, что обычный гражданин начинает искать правды и защиты либо у «робин гудов», либо надеясь на собственные силы. Рано или поздно это неизбежно приводит к силовому противостоянию. Сначала к локальным, затем ко всеобщему. Ну дык суды ж не памяняеш расстрэльнымі камандамі - як бы не хацелася тым, хто ставіць перамагчы Украіну з дапамогай бандытаў і балбатуноў

Кроме этого, нынешняя украинская власть не может «развести по углам ринга» основных бенефициаров нынешней конфигурации государственной системы — финансово-промышленные группы. Необходимо отметить, что нынешний Президент не мог быть выбран без согласованного «назначения» его на должность украинскими ФПГ. Естественно, что такое «назначение» предусматривало раздел сфер влияния, бюджетных потоков, приоритетных дотационных потоков и всего остального, ради чего уже 24 года существует Вторая Украинская республика. Но постоянное сокращение ресурсов в стране, которое уже приняло необратимый характер в рамках нынешней системы, порушило все компромисы и договорённости. Грубо говоря, делить и переделить остаётся всё меньше и меньше. А аппетиты не уменьшаются. Соответственно, кем то надо «жертвовать». 24 гады - постсавескае месіва, а цяпер - постсавецка-украінска-алігархічнае.. Розніца ёсьць.

3. Государство не в состоянии осуществлять управление. Ни на законодательном уровне, не на уровне исполнения решений. Процесс сокращения ресурсов требует реформирования системы государства. Реальное реформирование государства вступает в противоречие с личными интересами бенефициаров — украинских ФПГ и высших чиновников. Законодательная власть в стране в подавляющем большинстве — это лоббируемые бенефициарами партии. Соответственно, действовать против собственных кормильцев они не будут. Приход к власти в Украине реально реформаторских политических субъектов демократическим путём невозможен. Т.к. на это нужны деньги, которые в необходимом для такого процесса количестве, есть только у нынешних бенефициаров. Ну не будут же они сами себя хоронить. Чиновники среднего и нижнего звена перестают работать.

Во-первых, они также не уверены в том, что усидят на местах в ближайшее время. І дзе логіка?

Во вторых — обнищание бизнеса приводит к тому, что основной доход чиновника (взятка и откат) стал значительно меньше. А «на зарплату» он работать не будет. В лучшем случае это заканчивается итальянской забастовкой.

Плюс сопротивление сепаратистки настроенных чиновников и законодателей. Якіх - сепаратысцкіх? Прарасейскіх. Здраднікаў. Мала навукі чыноўнікам і журналістам?Таму далей звычайнае зааганжаванае карканьне, а не аналіз. Як гэта і прызначана рабіць манцянязыкім.

4. Международная легитимность нынешней украинской власти. Это, пожалуй, последнее, что осталось у нынешней украинской правящей псевдоэлиты. При этом на Западе от украинской власти уже реально устали и разочаровались. Если кто-то думает, что Запад Украине «помогает», то он глубоко ошибается. Никто не поддерживает воров и бандитов. Запад в войне России против Украины отстаивает свои интересы. Которые заключаются в приведение поведения российской власти в соответствие с международными нормами. То, что это на данный момент совпадает с интересами Украины, не является заслугой украинских властей. Скажем так — повезло. К тому же Запад не готов признавать смену власти в стране не политическим путём (поэтому, кстати, всех путчистов, мятежников и революционеров ожидают огромные проблемы в случае их «успеха» на международном уровне). По большому счёту, Запад с гораздо большим удовольствием имел бы дело с новой украинской властью-реформаторами. Но при этом тот же Запад хочет, чтобы прежняя власть сменилась на новую в результате «демократических процедур». А это невозможно в принципе.

А теперь «вернёмся» в Мукачево. Вне зависимости от от того, как конкретно закончится «Закарпатский конфликт» системные проблемы никуда не исчезнут, а только будут нарастать. Всеобщим «восстанием» и сменой власти данная ситуация, по моему мнению», не продолжится. ПС не обладает массовой поддержкой среди населения в целом, а население, всё же, ещё не окончательно готово рвать власть на британский флаг под руководством «кого угодно».

Но это всего лишь дело времени. Теперь — весьма недолгого. Скорее всего, до большого социального взрыва осталось меньше года. И он может произойти в любой момент и по любому поводу. Сама ситуация в Мукачево является следствием распада нынешней системы. Мы имеем конфликт, при которой одна сторона (нардеп, мвд и т.д.) является преступниками и вторую сторону (ПС), которая ломает локально систему незаконным методом. И тут неважно что на самом деле происходит — «борьба за справедливость» или передел сферы влияния. Важно то, что из-за перечисленных выше причин законными способами систему не сломать.
Поэтому неминуемый социальный взрыв будет происходить совершенно «недемократическим» и «незаконным» (в понятиях нынешней системы» путём.

При этом ситуация 2015 г. отличается от ситуации 2013 г. в худшую для власти сторону:

1. В отличии от Майдана сейчас есть зачатки политических субъектов, которые контрсистемны власти. Я не говорю, что они реально реформаторские. Пока что реальных внятных предложений реформ я не видел ни от кого. Но данные политические структуры состоят во многом из других людей. Хотя и «растут» от тех же корней, что и «старые субъекты» — от украинских ФПГ. Но имеют большую свободу в принятии решений. Зачастую решения не умные (мягко говоря). Но в ситуации неизбежного социального взрыва роли сюзерен-вассал вполне могут измениться. История знает тому немало примеров.

Почему это важно? Потому что любой конфликт должен заканчиваться политическим решением. Иначе — это полный развал страны. Майдан закончился приходом к власти той же украинской псевдоэлиты, что и была раньше, потому что кроме «старых» политических субъектов никого для политического разрешения конфликта больше не было. теперь есть. да, немногочисленные и далеко не всем «нравятся», но есть. И продолжают образовываться. Но тут важно их присутствие в главном законодательном органе страны и, частично, на высоких должностях.

2. Силовые государственные структуры обладают гораздо меньшей лояльностью к нынешней власти, чем к власти Семьи Януковича. Т.е. «умирать» за них не будут. Вместо того, чтобы первым делом заняться чисткой и реформами МВД, СБУ, прокуратуры, судов, высшего состава ВСУ Президент, Премьер и парламентская коалиция больше года делила уменьшающиеся ресурсы. Теперь момент упущен. Больше нет ни ресурсов для обеспечения «верности» силовиков, ни социальной поддержки для создания новых карательных структур на «добровольно-патриотической» основе. И киевская новая полиция — это не пример. Это — правоохранители, а не каратели. Если их кинут на «подавление», то это закончится для них плачевно. Да и далеко не факт, что новая полиция будет выполнять такие приказы

3. Оружия на руках стало значительно больше. А Майдан и война в Донбассе привела к преодолению психологического порога. При котором сначала говорили, а потом думали — стрелять или нет. Сейчас будут сразу стрелять.

4. Существуют структурированные вооружённые формирования, которые контрсистемны нынешней власти. Мало того. Армия (ВСУ) или останется нейтральной, или частично поддержит смену власти. Отсутствие реальных реформ в армии, постоянное предательстве и идиотизм высшего армейского командования заставило солдат, младший и средний командный состав тихо (пока, «тихо») ненавидеть существующую власть.

5. В целом ресурсов в стране намного меньше, чем два года назад. Т.е. «задобрить» подачками население уже не получится. Денег нет. Популизм, штука для власти, конечно привычная, но он перестаёт работать, когда человеку нечего есть. Т.е. озлобление тех, кто выйдет на протест будет намного больше, а готовность на самопожертвование гораздо выше, чем на Майдане.

6. В отличии от Януковича, который был легитимен как для стран Запада, так и РФ — нынешнее украинское руководство в глазах России имеет очень условную легитимность. Что, во время вооружённого восстания, обязательно приведёт к дополнительным усилиям по ликвидации нынешней украинской власти со стороны Кремля.

И это далеко не все отличия. В итоге из состояния «верхи не хотят, низы не могут» мы перешли в состояние «верхи не могут, низы не хотят». Если в здании ВРУ, АП, КМУ и т.д. ещё не звучат выстрелы расстрельных команд, то теперь это всего лишь дело времени

Национализм – это страшная штука.

По сути своей, национализм это слегка цивилизованная ненависть волосатого дикаря к такому же точно дикарю, но из того племени, что за рекой. Эта волосатая пещерная ненависть успела за истекшие века обрасти теоретическими вытребеньками и красивыми словами, но ненавистью быть не перестала и продолжает оставаться опасной, как и всякая ненависть.
Что бы ни говорили националисты, но национализм может быть полезен разве что во время оборонительной, справедливой, отечественной войны, да и то надо следить за ним в оба глаза, чтобы из орудия сопротивления агрессии не превратился он в орудие уничтожения и насилия. Я не верю в сколько-нибудь скорое исчезновение наций. Да я и не думаю, что национализм проистекает из такого разделения. Скорее уж наоборот: РАЗДЕЛЕНИЕ на нации есть следствие живучести национализма. Не в понятии «нация» кроется опасность (наоборот, нация это культура, язык, история), но в понятии «национализм».
Нации пусть живут, а вот от национализма надо избавляться. Как? Не знаю. Но ведь избавились же мы от свирепых, человеконенавистнических проявлений религиозного чувства? Живём же мы без человеческих жертвоприношений. Без промискуитета. Без прославления жестокости. От одних свойств волосатого дикаря мы избавились основательно, другие загнали в тень морали, – значит, можем что-то?Значит, не без пользы проходят столетия? На это вся надежда, что мы все-таки меняемся «под скальпелем Природы и Искусства».